А Богдан (й)де?

Затяжне зникнення з публічних «радарів» Андрія Богдана настільки дисонує з уже звичними картинками прикладання глави Офісу президента до Зе! вуха, що не могло залишитися непоміченим. І чим довше Богдан не виходив в ефір, тим активніше плодилися версії, що ж сталося. До варіантів «знудився», «депресує через негаразди в особистому житті» (у ЗМІ з’явилася інформація про розрив стосунків Богдана з його «половинкою» Анастасією Слічною) додалися підозри про зменшення на Банковій попиту на «всюдисущого» Богдана, похолодання у відносинах із президентом і навіть можливу відставку очільника ОП (реальнішу за серпневу сценку з бутафорною заявою про звільнення «за власним бажанням з моменту настання бажання»). Тож що чи хто — причина «богданівського анабіозу»? Та чи не перебільшені чутки про швидку заміну головного президентського «адміністратора»?

Якщо ще у грудні явних знаків щодо «зетемнення» Богдана не було, то вже у січні вони один за одним поча­ли прокльовуватися. Першим жирним маркером стала відсут­ність глави ОП на траурній це­ремонії у «Борисполі», куди 19 січня доставили домовини з ті­лами загиблих в авіакатастрофі над Тегераном українців. За ін­формацією «Української прав­ди», Богдан, який ледь не за­вжди і всюди супроводжував президента, проігнорував захід через суперечку щодо прото­кольних моментів. Буцімто, роз­писуючи, хто з посадовців де стоятиме на траурній церемо­нії, очільник ОП «прописав» пре­зидентського помічника Андрія Єрмака у другий ряд — за спи­ни президента, прем’єра і спі­кера. Єрмаку, який доклався до непростих переговорів з іран­ською стороною щодо збитого «Боїнга», такий розклад не спо­добався. Він озвучив свою не­згоду президентові, і той із пре­тензіями погодився. У відповідь Богдан психонув і заявив, що тоді він не приїде на церемонію. І не приїхав. Після чого Богдана не було у складі української де­легації на Форумі у Давосі. Не супроводжував він Володимира Зеленського й у січневих візитах до Ізраїлю та Польщі.

А тут ще й президент анонсу­вав «велику подорож у кадрові зміни», заявивши в інтерв’ю із­раїльському телеканалу: «Треба змінювати, змінювати, змінюва­ти — підбирати ідеальну коман­ду». Ось дехто під такий аком­панемент і задумався, чи не потрапив, бува, до списку «на зміну» і, здавалося б, незмінний Богдан. Вже й ставки взялися робити, хто може сісти у крісло глави президентського Офісу. Серед перших у списку «потен­ційників» — прізвище вже зга­дуваного президентського по­мічника Єрмака. Його фігура на Зе! шахівниці стала примітною упродовж кількох останніх міся­ців, коли про Єрмака заговори­ли як про «тіньового міністра за­кордонних справ» та вправного виконавця, який набирає дедалі більше балів на президентсько­му фаворит-табло. Поле діяль­ності Єрмака і справді значно ширше за його офіційний статус на Банковій. Помічник прези­дента став далеко не рядовою фігурою у переговорних проце­сах (як офіційних, так і неглас­них) що з Заходом, що з Росією (йдеться, зокрема, про газові домовленості, обмін утримува­ними особами). І, судячи з того, як скоротилася відстань між Єр­маком і центром у президент­ській системі координат, Зелен­ський цінує результати роботи свого «зовнішньополітичного» помічника.

Схоже, Богдана, який встиг вжитися у роль «незамінної пра­вої руки» президента, актив­ність Єрмака не лише дратує, а й непокоїть. І чим тісніше стає двом Андріям на Банковій, тим відвертіше вони дають волю своїй нелюбові один до одно­го. Свідки зустрічей, на яких пе­ретиналися Богдан із Єрмаком, кажуть, що навіть присутність президента не аргумент для цих двох добирати слова і коригува­ти тон розмови.

Те, що глава ОП і президент­ський помічник «собачаться» між собою, наразі не привід поспіш­но списувати когось з рахунків за принципом «виживе сильні­ший, виживуть слабшого». Схо­же, ситуація ще на тому етапі, який, можливо, і напружує пре­зидента, але не настільки, щоб намагатися жорстко приструни­ти того з Андріїв, хто більше за­ривається. Доки конкуренція не вийшла за рамки здорової, Зе­ленський навряд чи демонстра­тивно ставатиме на чийсь бік. Те, що Єрмак став цінним кадром для Банкової, не означає, що та­ким кадром (зважаючи на досвід, і не лише юридичний) перестав бути Богдан. Тож наразі говори­ти про заміну глави президент­ського Офісу зарано. Але Андрію Йосиповичу варто було б зроби­ти висновки навіть з «бориспіль­ської історії»: те, що Зеленський зреагував на невдоволення Єр­мака через бажання Богдана від­сунути конкурента на задній план (на руку Богдану грав диппрото­кол, за яким помічник президен­та мав стояти на позиції «за спи­нами»), — тривожний сигнальчик для очільника ОП…

Коментар для «ВЗ»

Андрій Золотарьов, політичний експерт

— На Банковій вже не перший місяць від­бувається внутрішня боротьба за вплив на президента. У грудні досить продуктивно попрацював Андрій Єрмак (в активі — газо­ві угоди, нормандська зустріч у Парижі). Це додало йому балів і, думаю, не сподобалося Богдану, що позначилося на внутрішніх від­носинах у команді Зеленського.

Для української політики конкурентна бо­ротьба за президента — цілком природний процес. Згадаймо, як свого часу глава Ад­міністрації Леоніда Кучми Дмитро Табачник став настільки впливовою особою, що навіть жартували: Кучма працює президентом в Адміністрації Табачника. Він з’їв усіх в ото­ченні, хто йому заважав. Але через певний час з’їли і його. Така ж боротьба відбувалася за часів і Ющенка, і Януковича. Менше — за Порошенка, бо той сам схильний до мікроменеджементу, і йому не були потрібні впливові та активні голови Адміністрації.

Скоріше за все, чутки про можливу відставку Богдана не без диму. Але з точки зору політичної доцільності у нинішній ситуації було б логічніше сконцентруватися на кадрових перестановках у Кабміні. На цьому етапі суспільство чекає не стільки гучних відста­вок у найближчому президентському оточенні, скільки на те, що президент втрутиться у ситуацію з урядом і неефективних міні­стрів попросять на вихід. Відставка Кабміну у повному складі не­можлива (після схвалення Верховною Радою програми уряду у жовтні минулого року той отримав річний імунітет. — «ВЗ»). Тому звільнення будуть точкові — п’ять-шість міністрів. Це додало б ре­путаційних балів президентові.

— Якщо все ж дійде до відставки Богдана, вона буде про­диктована його рішенням? Чи ймовірнішим є варіант «по­просять» (наприклад, дійде до того, що на піку конфлікту між Богданом і Єрмаком президентові доведеться зробити вибір не на користь першого)?

— Була інформація, що Богдан після обіду залишав Офіс прези­дента і до кінця дня більше на роботі не з’являвся. Коли відбува­ються такі речі, можна зробити висновок, наскільки комфортно чи некомфортно людина почувається на своєму робочому місці. Як досвідчена людина, Богдан мав би відчувати момент, коли краще піти, ніж далі тягнути гуму.

— Чи готовий Зеленський остаточно розпрощатися з Бог­даном? Або ж на випадок звільнення для відставника зна­йдуть інше «невідчіпне» місце у владній обоймі?

— Є певне похолодання у відносинах, але горщики не побили. Думаю, зовсім Богдана не викинуть. Не спустять по вертикалі, а відсунуть по горизонталі. Щодо посад, то варіантів для Богдана може бути багато — від міністра юстиції до крісла в якійсь із держ­корпорацій.

— Коли у списку потенційних наступників Богдана «засвіти­лося» прізвище Єрмака, дехто засумнівався, чи хоче на цю посаду сам Єрмак. Мовляв, у ролі сірого кардинала йому може бути комфортніше.

— Думаю, Єрмак — людина амбітна. Бути помічником прези­дента і главою президентського Офісу — нетотожні речі. Посада очільника ОП додає і статусу, і впливу… До речі, крім Єрмака, се­ред кандидатів на крісло Богдана прозвучало і прізвище Баканова. Але, гадаю, наразі Баканов більше потрібний президентові саме на посаді голови СБУ.