Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

Україна стає на коліна перед Москвою?

Кучма у Мінську запропонував, щоб наші воїни на Донбасі «не стріляли у відповідь»

З великим занепокоєнням у суспільстві сприйняли реляції поновленого керівника української делегації на переговорах у Мінську щодо врегулювання ситуації на Донбасі Леоніда Кучми — про «істотний прорив», «конструктивізм». У «дорожній карті», яку запропонував посланець Зеленського іншій стороні, проглядаються ознаки капітуляційності, зради національних інтересів…

Це добре, що українська гру­па вкотре порушила тему припинення вогню, звільнен­ня військовополонених, політич­них в’язнів. Мир потрібен Україні будь-що! Але яку ціну готове за­платити нове керівництво держа­ви за цей прогрес? Надто доро­гу, виявляється. На переконання Кучми, прописуючи нові домов­леності про «режим тиші» в зоні збройного конфлікту, треба ввес­ти норму «не стріляти у відповідь». Уявіть собі: бойовики накривають смертоносним металом україн­ські позиції, а наші хлопці у відпо­відь мають мовчати! Чи погодять­ся на таку «геніальну» ідею наші воїни, з яких хочуть зробити гар­матне м’ясо? І що скажуть на це їхні матері? Особливо після тра­гічних звісток з фронту упродовж кількох останніх днів.

Інша «ділова» пропозиція Куч­ми, який діє за мандатом Зелен­ського, — в односторонньому по­рядку зняти економічну блокаду з окупованих територій Донецької та Луганської областей. Інши­ми словами, дозволити незаконні бізнес-операції, скасувати еконо­мічні обмеження щодо терорис­тичних режимів на окупованому Донбасі. Експрезидент України Петро Порошенко відреагував на це різкою заявою, в якій пояснив ситуацію:

«15 березня 2017 року рішенням РНБО було призупинено економіч­ні зв’язки з окупованими територі­ями — це була реакція на свавільне захоплення (експропріація або за­провадження зовнішнього управ­ління Москвою) українських дер­жавних та приватних підприємств, запровадження рубльової зони та російської податкової системи.

Що ж змінилося з того часу? З боку окупанта — нічогісінько. Ви­ходить, українська сторона стає на коліна, про що вже говорив Зе­ленський?

Ми ніколи не заперечували проти відновлення економічних зв’язків, але у чіткій відповідності до національних інтересів України, за умови виконання згада­ного рішення РНБО, передусім, встановлення сталого і трива­лого режиму припинення вогню, повернення захоплених держав­них і приватних підприємств їхнім українським власникам.

Вимагаю від президента Зе­ленського дати публічну відпо­відь, на якій підставі він дав такі директиви делегації України. Ре­алізація російського сценарію на Донбасі — це зрада національних інтересів нашої держави і пам’яті про тисячі українських патріотів, які загинули за свободу, сувере­нітет та територіальну цілісність України!

Що далі? Репарації з бюдже­ту України на користь агресора? Автономія з правом вето на суве­ренні рішення держави, на курс до ЄС та НАТО?

Не дозволимо реалізувати ро­сійський сценарій врегулювання ситуації на Донбасі!".

Тим часом генпрокурор Украї­ни Юрій Луценко заявив, що тор­гівля з підприємствами на окупо­ваних територіях можлива лише при їх реєстрації і сплаті податків в Україні, як це було до 2017-го. «Після того, як терористи „наці­оналізували“ українську держав­ну і приватну власність на терито­рії ОРДЛО, ідея зняти економічну блокаду означає легалізацію ви­плати податків терористичним утворенням і перекладання соці­альних та комунальних видатків псевдореспублік на український бюджет. Така торгівля буде кри­міналом, що підпадає під статтю 258−5 КК про фінансування теро­ризму».

Думка з приводу
Віталій Портников, політексперт

Рішення про економічну блокаду окупованих районів Донбасу не було ініційовано українською вла­дою, яка тоді побоювалася економічних проблем не тільки для самих окупованих територій, а й для ре­шти України. Воно стало підсумком багатоденного протистояння патріотичної громадськості та влади, постійних звинувачень у «торгівлі на крові», які лунали в ефірі телеканалів, що підтримують сьогодні но­вого президента Володимира Зеленського і звинувачують стару владу у збагаченні на війні.

Так що ж закінчилося тепер — кров, патріотизм, нажива або сумління? Де ж гнівні вигуки патріотів, де ж спеціальні ефіри телеканалів? Де це все? Або Порошенку не можна «торгувати на крові», а до рук Зе­ленського кров убитих українських солдатів не прилипає? Або 2017 року для того, щоб зупинити цю тор­гівлю, можна було організовувати незаконну по суті блокаду на лінії розмежування, а 2019 року мож­на просто аплодувати і радіти? Чому вони всі мовчать? Що за огидний сеанс «псевдопатріотічєского» стриптизу?

Схожі новини