Чого чекати після інавгурації Путіна?

Результати президентських виборів у Росії не стали сенсацією. Хоча ні: з переможною цифрою для Путіна виконавці все ж постаралися, організувавши йому рекордні за всю історію президентських перегонів у РФ 77 відсотків голосів. Не встигли у російському Центрвиборчкомі офіційно водрузити на Путіна лавровий вінок, як у Кремлі вже приймали привітальні телеграми та дзвінки. Услід за «передовиками» (Азербайджаном, Білоруссю, Індією, Китаєм, Киргизстаном, Узбекистаном, Таджикистаном, Японією) долучилися Німеччина і Франція. Путін отримав вітання від Анґели Меркель. І того ж дня — телефонний дзвінок від французького президента Еммануеля Макрона (в Єлисейському палаці запевнили, що розмова була суто робочою). Не втримався від словесної «обмивки» перемоги Путіна і глава Єврокомісії Жан-Клод Юнкер. Та й у Білому домі не довго тримали інтригу.

У вівторок ввечері з’явилася інформація про дзвінок Путіну від Дональда Трампа і реакція сенатора Джона Маккейна, який заявив: «Американський президент не очолює Вільний світ, вітаючи диктаторів з перемогою на симульованих виборах». У Держдепі, коментуючи трампівське «салютування» Путіну, кивають на протокол: є, мовляв, стандарти, та й відносини з Росією, подобається це чи ні, ніхто не скасовував.

Що прочитується за «протокольною чемністю», і чого чекати від наступної шестирічки Путіна Україні? Про це у розмові з керівником міжнародних програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Віталієм Мартинюком.

— Посилання на протокол — це слова, аби виправдати те, чого прагне Трамп. А він хоче продовжувати діалог з Кремлем, — каже Віталій Мартинюк. — Хоча, якщо говорити про тенденцію на Заході загалом, то вона усе більше не на користь Росії. Ставлення до РФ і Путіна у цивілізованому світі погіршується.

— Але для тих, хто позиціонує себе як лідерів цивілізованого світу, це не стало приводом порушити протокол, хоча б від привітань утримавшись. Вже не кажу про те, що не знайшлося жодного «справжнього буйного», хто б публічно поставив під сумнів легітимність президента, обраного на виборах, які відбувалися і в окупованому Росією Криму.

— Багато хто, це стосується і країн ЄС, хочуть зберегти те, що називають вікном діалогу. Аргументи, якими керуються, — намагання зберегти стабільність в Європі, не допустити повернення до умов «холодної війни» і повної конфронтації з Росією. Хоча, як бачимо, вікно діалогу ні до чого обнадійливого не приводить.

— Схоже, з «важковаговиків» у Кремлі не дочекаються вітань лише від Великої Британії, зважаючи на загострення конфлікту після скандалу з отруєнням Скрипаля?

— Велика Британія, вочевидь, утримається. Чи стане скандал з отруєнням останньою краплею терпіння, буде зрозуміло з того, як розвиватиметься ситуація у наступні кілька місяців. Побачимо, на які радикальні кроки готова піти Велика Британія, яка фактично — на виході з ЄС, а отже, проводитиме більш самостійну політику. У цій країні — дуже велика сума виведеного з Росії капіталу, сім’ї, родичі російських олігархів, які нажили свої статки незаконним шляхом. Буде Лондон і далі заплющувати очі на це, дозволить залишити усе, як є, чи все ж піде у рішучий наступ? Відповіді на ці запитання і будуть індикатором.

У наших інтересах — посилення міжнародного тиску, економічних санкцій проти Росії. Усе це послаблює російську владу, обмежує її ресурси і можливості продовжувати агресивну політику проти Украї ни. Чим менше у Росії буде можливостей, тим безпечніше не лише для України, а й для інших країн Європи. Якщо ж Захід розглядатиме можливість продовжувати економічну співпрацю з РФ, тим самим надаючи Росії ресурси для фінансування армії, інших силових структур, потужної пропагандистської машини, розраховувати на позитивні зрушення важко.

— Хтось вважає, що поле для маневрів звужується і Кремлю доведеться втягнути кігті та «зачохлити» ікла? Інші схиляються до думки, що Путін став заручником самого себе, і відмова від агресорської політики для нього рівнозначна самогубству (електорат «нє поймьот і нє простіт»).

— Оскільки перебування Путіна на посаді прем’єр-міністра нічого не змінило (Медведєв був більше формальним президентом, ніж реальним), я б назвав перепризначення Путіна не четвертою, а п’ятою його каденцією. Такий строк у владі вже сам по собі є нонсенсом для будь-якої нормальної держави. Для диктатури чи імперії — у порядку речей.

Щодо очікувань від чергової каденції Путіна, то у стратегічному вимірі мало що зміниться. Зовнішня політика Росії залишатиметься такою ж агресивною й імперіалістичною. Бо нинішні російські політики не бачать іншого шляху для РФ.

Безумовно, це негативний сигнал не лише для України, а й у цілому для світу. Можуть змінюватися тактичні дії Росії, але її стратегічні цілі залишаються незмінними. Кремль прагне бачити Україну під своїм контролем, обмежити її суверенітет, вирішувати, як їй жити і куди рухатися.

Не погоджуюся з тими, хто каже, що Путін став заручником своєї політики. Заручник — це більше як жертва. Не вважаю, що Путін є жертвою. Він прекрасно усвідомлює те, що робить.

— Наскільки показовими будуть перестановки у російському уряді? Звучать припущення, що Медведєва у прем’єрському кріслі може замінити хтось зі силовиків, що сигналізуватиме про те, що Росія налаштована не лише на холодну, а й на реальну війну.

— Для Путіна було б добре розставити усюди своїх вірних людей. Але ці вірні люди переважно зі силового блоку, КДБ, ФСБ. Такі кадри не здатні управляти економікою великої держави (великої у сенсі не ролі у світі, а масштабів). Хоча певне підвищення цін на нафту дозволило Росії дещо втриматися на плаву й уникнути краху, соціально-економічна ситуація у Росії залишається дуже складною. Путіну в уряді потрібні економісти, здатні врегульовувати економічну і фінансову сфери. Якщо ж його охопить параноя, що всюди вороги, і він понаставляє на ключові посади вірних друзів, економічна ситуація стане ще гіршою.

Чи залишиться у прем’єрському кріслі Медведєв? Складно сказати. Він є не просто окремою фігурою, а уособленням певної частини російської еліти. У Кремлі — кілька «башт». Яка «башта» які позиції зможе відвоювати, побачимо.

— Мілітаристичне послання Путіна до Федеральних Зборів, розгортання одразу ж після виборів військових навчань у Криму, Абхазії і Південній Осетії — це розраховано не лише на внутрішнього, російського споживача?

— Звичайно. Проведення навчань на окупованих територіях — сигнал для України і Грузії про те, що після перепризначення Путін не змінюватиме свою стратегію.

— Сценарій повномасштабного наступу на Україну залишається у кремлівських загашниках?

— Україні потрібно прораховувати всі варіанти і бути готовою до будь-якого розвитку подій. Повномасштабного вторгнення не можна виключати. Хоча на сьогодні такий сценарій є малоймовірним. Навряд чи Росія наважиться на масштабне загострення ситуації перед проведенням чемпіонату світу з футболу (у червні-липні). Бо не захоче зірвати Мундіаль, не захоче, щоб уболівальники відмовилися приїжджати. Як розвиватиметься ситуація далі, важко передбачити. Є багато чинників, які впливатимуть на це. Зокрема, політика інших учасників «нормандського формату» — Німеччини і Франції, політика США. На перший план вийшов навіть не «нормандський формат», а формат «Волкер — Сурков», в якому ведуться переговори щодо врегулювання конфлікту на сході України, розгортання там миротворчої операції.

— Україна у цьому переговорному процесі виглядає об’єктом, а не суб’єктом…

— Я б не робив усе білим і чорним. Росія хоче, щоб Україна була об’єктом, а не суб’єктом. Але Україна не острів, і Росія — теж. Є зовнішні чинники, які впливають на ситуацію. Що переговори більше відбуваються не у «нормандському форматі», а у форматі «Волкер — Сурков» — на це є кілька причин. Одна з них — США не захотіли входити у «нормандський формат» (зрештою, Франція і Німеччина теж не дуже цього бажали). Тому був створений окремий переговорний формат. Але це не означає, що ми стоїмо збоку і чекаємо, що там повирішують. Україна і США погоджують позиції, які виносяться на обговорення у форматі «Волкер — Сурков». Після проведення зустрічей українському керівництву повідомляють результати. Ми включені у ці консультації.

— Схиляючи Захід до послаблення санкцій, Росія надягає на себе маску миротвориці. При цьому у неї і далі розв’язані руки, щоб розхитувати ситуацію в Украї ні зсередини. Чого очікувати у наступних серіях «Шатуна»?

— Звичайно, Росія робитиме усе, аби підривати ситуацію в Україні, сіяти хаос, спробувати перевести російсько-український конфлікт у режим внутрішнього. Тримати нестабільну ситуацію в Україні і за рахунок цієї нестабільності посилювати свій вплив — стратегічна мета Кремля. Для її досягнення Росія може використовувати широкий спектр засобів. Після рішення Стокгольмського арбітражу була спроба завдати удару в енергетичній площині. Росія відмовилася від поставок газу в Україну і зменшила обсяги його транзиту до європейських споживачів. Але Україні вистачило міцності витримати цей удар.

У подальшому Росія намагатиметься завдавати удари і на інших напрямах, використовуючи як внутрішні політичні сили в Україні, які підіграють їй, так і засоби зовнішнього тиску, інформаційного впливу. Діятимуть широким фронтом.

— Аж до масштабних терактів? Як ставитися до заяв про загрози вибухів у державних установах, військовий переворот?

— Якщо брати ситуацію з Рубаном і Савченко, то для її всебічної оцінки потрібна повніша інформація. А ми її не маємо ні від СБУ, ні від Генпрокуратури. Лише фрагменти. Тому наразі складно об’єктивно і повноцінно оцінити ситуацію довкола Рубана і Савченко. Хоча вона є небезпечною.

Якщо говорити про загрози, подивіться новини на сайті СБУ — про виявлення сховищ зі зброєю, вибухівкою, затримання озброєних людей. Через конфлікт з РФ, бойові дії на сході України, зросла загроза неконтрольованого поширення зброї, вибухових речовин. У такій ситуації, звичайно, планувати терористичні акти для їх організаторів стає легше.