Єжель і 40 послів Януковича

Якби мені запропонували підібрати ілюстрацію на обкладинку книги про українську дипломатію, дала б фото з кулуарів так званих мінських домовленостей. Там, де президент Петро Порошенко з послом у Білорусі Михайлом Єжелем (!) ручкаються. Кращої картинки, яка демонструє усю гнилизну кадрової політики у системі дипслужби, і не придумаєш. Лише уявіть собі: у Мінську, де вирішувалося питання про мирне врегулювання воєнного конфлікту з Росією, Україну досі представляє людина, яка особисто доклалася до розвалу української армії за часів Януковича (Єжель був міністром оборони)! Людина, якій пред’явлено підозру одразу по кількох кримінальних статтях! У своїх посольських кріслах залишаються ще кількадесят призначенців Януковича, а зо два десятки українських посольств за кордоном взагалі обезголовлені. За дев’ять місяців свого президентства Порошенко спромігся призначити лише дев’ять послів — у Францію, Польщу, Фінляндію, Швецію, Саудівську Аравію, ПАР, Кенію, Туніс та Нігерію. Про причини і наслідки такої дивної політики — у розмові з експертом-міжнародником Вадимом Трюханом (багато років працював на дипломатичних посадах, очолював Координаційне бюро європейської та євроатлантичної інтеграції секретаріату Кабміну).

— Президентське зволікання з заміною і призначенням послів, щонайменше, дивує. Майже два десятки посольств України за кордоном досі без повноцінного керівництва. Це ненормально для будь-якої країни, яка живе у звичайному режимі. Не кажучи вже про Україну, котра рік як у стані війни. У чому причина такої кадрової заминки?

— Дипломатична служба катастрофічно недофінансовується. 80-85 відсотків бюджету МЗС спрямовується на забезпечення діяльності саме закордонних дипломатичних представництв та сплату внесків до міжнародних організацій. Сума, яку заклали у цьогорічному бюджеті, порівняно з минулими роками, майже не змінилася. При тому, що курс долара, євро зріс утричі. Кожна вакансія у посольствах, генконсульствах чи представництвах при міжнародних організаціях — спосіб економії коштів. Але є й інша причина, чому досі не призначено стільки послів: МЗС на сьогодні не має достатньо повноважень щодо підбору кадрів на ключові позиції як у закордонних представництвах, так і у самому міністерстві. Усі призначення узгоджуються з Адміністрацією президента, точніше — з президентом. На Банковій зволікають з погодженням кандидатур, які подає МЗС. Для вирішення цих проблем потрібно, аби керівництво держави нарешті усвідомило роль дипломатичної служби у мирному врегулюванні ситуації з Росією як країною-агресором. Щоб ми і далі не бавилися у фейкові мінські домовленості, а нарешті вийшли на реальні переговори й укладення відповідних міжнародних договорів про врегулювання кризи. А для цього потрібно значно посилити дипломатичну службу і надати їй більше повноважень. Усі попередні керівники держави намагалися особисто контролювати дипслужбу, обмежувати її у розробці й реалізації зовнішньополітичних ініціатив. Цьому нарешті треба покласти край. Функція президента — здійснення керівництва зовнішньою політикою. Але центр прийняття рішень, розробки зовнішньополітичних ініціатив, проведення переговорів з партнерами й опонентами України має переміститися з Банкової на Михайлівську, 1 (адреса МЗС. — «ВЗ»).

— Невже президент Порошенко, який свого часу очолював МЗС, не усвідомлює, чим може обернутися економія на посольствах у таких ключових країнах, як Велика Британія чи Канада, де досі немає послів?

— Економія на ключових державах-партнерах України — величезна помилка. У часи війни посольства України у таких країнах, як США, Канада, Велика Британія, навпаки, мали б бути посилені. Так само, як і в країнах, з якими ми межуємо. Але у тій же Угорщині, наприклад, з призначенням посла не поспішають. Хоча, зважаючи на негативну зміну позиції Угорщини щодо Украї­ни (зокрема, у питанні щодо продовження і розширення санкцій Євросоюзу проти Росії), таке зволікання — не на нашу користь.

— Те саме можна сказати і про Чехію...

— Звичайно. І про Словаччину, де сидить посол, який не знає жодної іноземної мови і навіть серед української діаспори не користується повагою (у посольство колишній губернатор Закарпаття Олег Гаваші був призначений ще за Януковича. — «ВЗ»). Ситуацію необхідно терміново виправляти. Якщо є сумніви щодо призначень, проводити відкриті конкурси із запрошенням знавців конкретної країни, які мають досвід роботи там. Призначати треба дипломатів нового типу, які розуміються не лише на дипломатії, а й на бізнесі, торговельно-економічних відносинах, інформаційних технологіях. Зараз, коли для нас закриваються російські ринки, посольства мали б стати провідниками для українського бізнесу на нові ринки, у тому числі і ринки Євросоюзу.

— За часів і Кучми, і Ющенка, і Януковича дипслужбу компрометували недолугими політичними призначеннями. Це був як запасний аеродром для тих, кому не знайшлося місця в уряді чи Верховній Раді. Треба було звільнити посаду під когось вагомішого — посуньтеся, а ми вас кудись послом прилаштуємо. З такою кадровою політикою професійні дипломати з досвідом в Україні ще не перевелися?

— Той факт, що вже за президентства Порошенка послами, зокрема у Польщу, Францію, Фінляндію, Саудівську Аравію, Швецію, були призначені високопрофесійні дипломати, обнадіює. В Україні достатньо дипломатів із досвідом, які могли би обійняти практично всі посади у системі МЗС — і за кордоном, й у самому міністерстві. Але, на жаль, досі не сформований потужний кад­ровий резерв, з тим, щоб у разі необхідності без зволікання можна було призначити на відповідну посаду людину, яка підготовлена саме до цієї роботи. Маємо досвід іноземних країн: перед призначенням людина поглиблено вивчає мову країни перебування, зовнішню і внутрішню політику, історію цієї країни. В Україні така робота взагалі не ведеться. Той, кого призначили, скажімо, послом, часто їде у країну призначення недостатньо підготовленим.

— Недостатньо — ще м’яко сказано. З багатьох наших послів за кордоном сміються, коли з’ясовується, що вони навіть української нормально не знають, не кажучи вже про англійську чи мову країни перебування.

— Тому і кажу, що з практикою політичних призначень давно треба було покінчити. На керівні посади на дипслужбу потрібно призначати людей, які мають дипломатичний досвід і пройшли відповідну підготовку для роботи у тій чи іншій країні. Якщо ще перші кілька місяців після інавгурації президента, а потім — і після призначення міністра закордонних справ, можна було списувати проблеми на те, що минуло мало часу, ще не притерлися до роботи, то тепер на це немає права. Президент Порошенко першим мав би бути зацікавлений у тому, щоб дипломатична служба працювала, як годинник. Він постійно декларує свою налаштованість на дипломатичне врегулювання конфлікту з Росією, говорить про те, що дипломатія має допомагати бізнесу у пошуку нових ринків збуту. Наразі слова розходяться з ділом.

— Як оцінюєте діяльність на посаді керівника МЗС Павла Клімкіна?

— Клімкін — професіонал. Якщо б йому дали працювати, думаю, він міг би створити потужну команду управлінців у системі МЗС, добитися призначення професійних послів і перетворити МЗС на відомство європейського зразка. Але виглядає так, що йому не дають здійснити реформу у міністерстві. Проблема МЗС у тому, що після Революції гідності там не відбулося ні люстрації, ні атестації. Питання щодо проведення незалежної атестації кадрів у міністерстві вже перезріло. За президентства Януковича у МЗС зайшли люди без належних знань, без патріотичних уподобань. Непоодинокими були випадки, коли українські дипломати за кордоном відстоювали інтере­си режиму Януковича, а не України...

— Шокує те, що ці люди — досі при своїх посадах, або ж на нових спливли. Україну у Білорусі досі представляє Михайло Єжель (попри звернення МЗС до президента про відкликання цього посла з посади). Руслана Демченка, який за «папєрєдніків» був заступником міністра закордонних справ і не приховував своєї антимайданівської позиції, президент Порошенко призначив до себе радником.

— Проблема не у конкретних прізвищах, а у системі кадрових призначень, яку потрібно змінювати.

— Ви спілкуєтеся з дипломатами. Ситуація із забезпеченням диппредставництв України за кордоном справді настільки плачевна, що нас вже з Африкою порівнюють?

— Недофінансування катастрофічне. У наших дипломатів за кордоном немає можливості користуватися службовим автотранспортом, як це було раніше, міжнародним зв’язком. Часто навіть внутрішні дзвінки у краї­ні перебування обмежені 10 хвилинами. Немає грошей на відрядження, так званих представницьких коштів. Грошове утримання давно відстає від рівня життя у країнах перебування (грошове забезпечення в українських дипломатів у 2,5 раза менше, ніж у російських, й учетверо, порівняно з польськими. — «ВЗ»). Усе це, звісно ж, впливає на ефективність роботи.

— Чи не логічніше було б економити не на дипломатичних представництвах, а на центральному апараті МЗС? 600 чоловік у штаті не забагато?

— Центральний апарат міністерства вже двічі скорочували. За президентства Януковича — на 30 відсотків, з приходом в. о. міністра Дещиці — ще на 10 відсотків. Зараз знову йдеться про скорочення — на 20 відсотків. Це взагалі ставить під питання спроможність МЗС виконувати дві ключові функції — бути мозковим центром у виробленні зовнішньополітичних рішень (що особливо актуально, зважаючи на стан війни) й ефективно керувати закордонними дипломатичними представництвами. Тому треба не просто відмовитися від чергового скорочення в МЗС, а й посилити міністерство. Воно має стати дипломатичним спецназом у відстоюванні інтересів України за кордоном. Йдеться, як мінімум, про три речі, щодо яких роль МЗС у переговорному процесі з нашими партнерами має бути ключовою: налагодження військово-технічного співробітництва з державами-партнерами (щоб українська армія отримала сучасне озброєння, можливість впровадження новітніх технологій управління у Збройних силах), залучення фінансової допомоги, інвестицій, пошук нових ринків, плюс — інформаційна робота. Україна зараз не має достатніх ресурсів для протистояння махровій російській пропаганді, на яку виділяються величезні кошти, — загалом близько чотирьох мільярдів доларів на рік (бюджет лише Russia Today — понад 300 мільйонів доларів). У цій ситуації роль закордонних диппредставництв у протидії російській агресії зростає. Величезний позитив будь-якого дипломатичного представництва України за кордоном — у розумінні ситуації в країні перебування і наявності контактів з керівництвом держави, політикумом, ЗМІ, бізнесом, громадськими організаціями. За наявності відповідних ресурсів МЗС могло би організовувати постійні брифінги для ЗМІ, різного роду конференції, сприяти налагодженню контактів із закордонними колегами наших журналістів, бізнесу, громадських організацій, політичних партій. Звісно, міністерство не може підмінити собою всіх гравців, які мали б вести інформаційну війну проти російської пропаганди. Але воно може виступити координатором зусиль, спрямованих на те, щоб за кордоном не ширилися стереотипи, які спотворюють реальний стан речей в Україні. Піддаючись на картинки, котрі створює російська пропаганда, величезна кількість людей у різних країнах світу вірить, що в Україні при владі хунта, що революцію здійснили не громадяни України, а американці, що у нас по вулицях бігають озброєні фашисти. Цьому треба протистояти, доносячи до світу правдиву інформацію про те, що відбувається в Україні... Щоб вивести роботу дипломатичної служби на якісно новий рівень, потрібно її реформувати з використанням кращого іноземного досвіду. Якщо буде політична воля, зробити це можна за рік-два.