Отримають лейтенантські погони – і... на фронт

Цими вихідними вперше за всю історію Львівської академії Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного достроково отримають погони лейтенантів її випускники. Як завжди, на урочистості приїдуть батьки, наречені, друзі курсантів. Коли випускники академії востаннє крокуватимуть її плацом, на очах у батьків вчорашніх курсантів з’являться сльози. Цього разу це будуть не лише сльози радості, а й сльози тривоги.

Війна, яка, попри оголошене перемир’я, триває на сході України, наклала відбиток і на Академію Сухопутних військ, що розташована у тиловому Львові. На КПП академії чергують озброєні автоматами курсанти. Вік першокурсників, серед яких чимало учасників АТО, збільшився. І викладачів академії, і курсантів перевдягнули у нову, випробувану в АТО польову форму. На цій формі, щоб не підказувати ворожим снайперам, кого слід першим брати на приціл, відсутні погони. Зірки кріпляться на бейджиках, які, у разі необхідності, вішають на груди. “Увечері, — кажуть курсанти, — не завжди бачиш, кому слід віддавати при зустрічі честь”.

До передчасного захисту дипломів готуються близько 200 курсантів. Чимало з них вже знають місця майбутньої служби. П’ятеро старшокурсників, з якими знайомлюся, вчаться на різних факультетах. Усі вони — відмінники, завдяки чому отримали привілей. “До кожної групи академії, — пояснюють хлопці, — надійшли списки офіцерських посад, яких потребують військові частини. У цьому списку — армійські підрозділи, що дислокуються в усіх областях України. Враховуючи загальний рейтинг навчання протягом всіх років, керівництво академії дозволило найкращим курсантам самим обрати місце подальшої служби”. Усі п’ятеро зазначили, що офіцерську кар’єру починатимуть “на сході”.

Коли сьогоднішні випуск­ники вступали до академії, ніхто у страшному сні не міг уявити, що отримані у військовому вузі знання доведеться застосовувати на справжній війні... Випускники з якимось юнацьким запалом не можуть дочекатися того дня, коли одягнуть офіцерські погони й опиняться там, де, як вони кажуть, потрібні справжні чоловіки. Курсант Ілля Черпій говорить, що батьки, які живуть у Володимирі-Волинському, до його вибору майбутнього місця служби поставилися з розумінням. Ілля завершує навчання на факультеті ракетних військ і артилерії. Свідомо обрав собі посаду в артилерійській розвідці. “Розумієш, що це ризикована військова професія?” — питаю. “На передовій, — ніби на іспиті відповідає курсант, — артилерійська розвідка працює в зоні прямої видимості ворога, тобто на відстані щонайбільше за п’ять кілометрів від ворожих позицій”.

Курсант Роман Зуй — із Полтавщини. За зросту 190 сантиметрів обрав фах... офіцера-танкіста! У танкісти завжди набирали чоловіків невисокого зросту. Роман розповідає, що в академії з нього зробили танкіста-універсала: за потреби може і за важелі танка сісти, і навідником гармати спрацювати, і радистом. Навчання в академії Романові з перших днів давалося легко, до дисципліни звик, ще навчаючись у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна. “Життя в академії розписано по хвилинах, — розповідає Роман. — Спочатку вчимося на трьох парах, згодом — обід, після обіду — самопідготовка. Вистачає часу і на особисте життя”.

Роман з дитинства захоплювався батьком — колишнім військовим вертолітником. Хлопцеві подобалося, як раз на рік, у день виведення радянських військ з Афганістану, батько одягав парадну військову форму з бойовими нагородами та йшов на зустріч зі своїми бойовими побратимами. “В Афганістан, — розповідає Роман, — батько потрапив, щойно завершив навчання у військовому училищі. Якщо він опинився на чужій війні одразу після того, як одягнув лейтенантські погони, то чому я маю починати службу десь у тилу?..”. Мати, зізнається Роман, не може приховати хвилювання за сина. Батько жодного слова щодо обрання сином місця служби не промовив...

З дитинства мріяв стати військовим і майбутній офіцер-артилерист Едуард Рибалка. Цей неговіркий хлопчина — з Миколаївської області. “У Львові дуже сирий клімат. У степах почуватимуся краще. Отож служитиму на сході”, — сміється Едуард. Про родину не розповідає. Зазначив лише, що його виховував опікун. “Артилерист, — зауважує, — має бути фізично розвиненим. Тобто справжнім чоловіком”.

Батьки майбутнього командира механізованого підрозділу Дмитра Лопатіна живуть у Стрию. Про те, що останній курс навчання скоротять, каже Дмитро, курсанти дізналися на початку року. “Через скорочений випуск, — радіють, — обсяг дипломних робіт скоротили з 80 до 60 сторінок”... Командирські навички Дмитро та інші курсанти закріпляли на Яворівському полігоні, де зараз готуються до участі в АТО мобілізовані військовослужбовці. “Довелося командувати, — згадують польові навчання курсанти, — чоловіками віком від 30 до 40 років. Та жодних конфліктів не виникало. “Дядьки” зрозуміли, що ми маємо чого їх навчити, отож ретельно виконували всі накази”.

Мати курсанта Олександра Чаюка вже провела на війну свого чоловіка та старшого сина. Батько Олександра в зоні АТО командує батальйоном. Брат — старший лейтенант, командує інженерним підрозділом, якому довелося прикривати відхід українських військових з Дебальцевого. Незабаром матері Олександра доведеться проводжати на війну останнього чоловіка родини.

Курсанти-старшокурсники неодноразово зустрічалися з випускниками академії минулих років, які побували в зоні проведення АТО. “Страшилками” під час спілкування бойові офіцери не годували. Розповідали, як краще маскувати техніку, облаштовувати окопи. “Під час цих зустрічей, — кажуть курсанти, — ми переконалися, що в академії нас непогано навчили тактики бою. Та на війні у кожного бойового зіткнення — своя специфіка. Успіх залежить навіть від того, яка зі сторін краще підлаштувалася до місцевості та погодних умов”.

Прощаючись з випускниками академії, які завтра опиняться на війні, ще довго згадував їхні по-дитячому щирі усмішки. Пригадалися вірші, які відомий бард Булат Окуджава написав про Другу світову війну, — проте вони ніби написані сьогодні. “Ах, война, что ж ты сделала подлая, стали тихими наши дворы. Наши мальчики головы подняли — повзрослели они до поры. На пороге едва помаячили и ушли за солдатом-солдат. До свидания, мальчики! Мальчики, постарайтесь вернуться назад...”.

У неоголошеній війні, що триває на сході України, беруть участь сотні випускників Львівської академії Сухопутних військ. Близько 120 з них відзначені державними нагородами. Орденами Богдана Хмельницького нагороджені понад 80 випускників академії, близько 30 отримали ордени “За мужність”. Указами президента України двох колишніх вихованців академії, майора Олександра Петраківського та старшого лейтенанта Євгена Зеленського, нагороджено найвищою державною відзнакою — званням Героя України. Обидвох — посмертно. У боротьбі за територіальну цілісність України віддали своє життя близько тридцяти випускників Львівської академії Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного.

Коментар для «ВЗ»

Павло Ткачук,

генерал-лейтенант,

начальник Львівської академії Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного

Достроковий випуск курсантів академії та сержантів військового коледжу проводиться за рішенням керівництва Міністерства оборони. Підготовка курсантів до майбутньої служби від цього не погіршилася. Через достроковий випуск довелося збільшити кількість навчальних годин. Під час навчання старшокурсників враховували отриманий під час проведення АТО бойовий досвід. Багато уваги приділяли практичним навчанням на Яворівському полігоні. Жоден із випускників, розуміючи, яка відповідальність на нього покладена, протягом навчального року жодного разу (!) не порушив дисципліни. Наші випускники гідно продовжуватимуть нелегку армійську службу.