Невже плакали мільярди Януковича?

Поки урядові гінці вимолюють у світових кредиторів фінансову допомогу (як чергову припарку для інфарктної економіки), сотні мільярдів доларів лежать в України під ногами. Повернуті країні статки, які Янукович і Ко «заробили непосильною працею», стали б для України паличкою-виручалочкою. Особливо у нинішній, надскладній ситуації.

Але у владних кабінетах з експропріацією активів Сім’ї і примкнулих до неї «младоолігархів» не поспішають. Навіть ухвалення Верховною Радою відповідного закону, на відсутність якого досі кивали «експропріатори» (без нього, мовляв, «конвертувати» награбоване Сім’єю у бюджет не можемо), навряд чи зрушить процес з напівмертвої точки. Немає на те політичної волі, заявила в інтерв’ю «ВЗ» виконавчий директор Центру протидії корупції Дарія Каленюк.

-Після ухвалення закону про заочне кримінальне провадження (проголосовані 7 жовтня зміни до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів дозволяють заочне засудження і конфіскацію майна осіб, які перебувають у міжнародному розшуку за злочини проти України. — «ВЗ») генпрокурор розповідає, що цей закон допоможе повернути гроші Януковича і його соратників, заморожені за кордоном. Але це лише частково правда. Закон у жодному разі не допоможе, якщо той же генпрокурор не організує процес так, аби були зібрані докази нелегального походження цих коштів. На сьогодні не маємо інформації про те, як тривають кримінальні провадження щодо розслідування фінансових злочинів Віктора й Олександра Януковичів, Пшонки, Клименка, Іванющенка, Миколи й Олексія Азарових, братів Клюєвих. Ця інформація прихована за сімома замками. А генпрокурор звітує про роботу, яку насправді зробили іноземні правоохоронні органи, — арешт коштів.

Закон про заочне кримінальне провадження може допомогти лише у разі, якщо є розслідування відповідних злочинів. Тільки тоді суд, оцінивши докази, зможе ухвалити рішення про конфіскацію. І вже з цим рішенням Міністерство юстиції зможе звернутися до іноземних судів і правоохоронних органів, аби повернути заморожені активи в Україну. Враховуючи те, як Генпрокуратура ховається від запитань громадськості, що ж з провадженнями щодо злочинів Януковича і Ко, сумніваюся, що побачимо прогрес.

— Яке пояснення такої «загадковості» ГПУ?

— Аби зібрати докази, потрібно робити якісь тілорухи. Організовувати процес, збирати слідчу групу із залученням податківців, бухгалтерів. Має бути якась стратегія розслідування фінансових злочинів. Треба працювати з фінмоніторингом. Чому цього не робиться? Очевидно, немає політичної волі. Бо немає незалежності Генпрокуратури. Як, зрештою, і незалежності СБУ та МВС.

— Красномовною є не лише мовчанка ГПУ, а й нові факти щодо процвітання бізнесу Сім’ї та її «наближенців». З найсвіжішого — інформація про те, як у Німеччині множаться статки «младоолігарха» Курченка. Як повідомляють західні ЗМІ, контрольована Курченком група компаній «СЄПЕК», відома також за російськомовною абревіатурою ВЕТЭК, продовжує отримувати прибутки з придбаної торік мережі газових автозаправок Sparschweingas.

— Німеччина веде своє провадження по цих заправках. У розслідуванні вийшли на австрійсько-нідерландську компанію, пов’язану з Олексієм Азаровим. Але для того, щоб німці і австрійці могли нормально розслідувати відповідні кримінальні провадження щодо легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, їм потрібна доказова база в Україні. Вони не можуть просто так взяти і припинити діяльність цих заправок чи конфіскувати активи. Можуть накласти арешт про відчуження прав. Але усе це — тимчасово, на кілька місяців, можливо, до року. Поки наша «доблесна» правоохоронна система нарешті остаточно не поховає наявні кримінальні провадження.

Ухвалені закони про люстрацію, прокуратуру (її повноваження значно обмежуються). Люстрація передбачає звільнення багатьох працівників прокуратури. Сумніваюся, що у правоохоронців буде мотивація активно включитися у розслідування фінансових злочинів, в яких фігурують усім відомі прізвища. Швидше за все, буде мотивація поховати, прикрити навіть те, що вже розслідувано.

— Чи виправдані побоювання про те, що персональні санкції проти Януковича і Ко взагалі можуть бути зняті, якщо наші правоохоронні органи і далі зволікатимуть із наданням доказів про злочинне походження їхніх активів?

— Лише у суді Люксембургу 14 осіб (у санкційному списку — 29 прізвищ. — «ВЗ») оскаржують санкції. Ці санкції, які були накладені в ЄС, Швейцарії, Ліхтенштейні, були подарунком для України. І вибороли цей подарунок люди, які загинули на Майдані, журналісти, які роками збирали факти щодо злочинів Януковича і його соратників. Вони вибороли цей шанс для України. Але є принцип презумпції невинуватості, гарантії правосудності. І той же Люксембурзький суд не піде проти цих принципів. Якщо наші право­охоронці і далі «куритимуть бамбук», поки Янукович, Курченко, Азаров, Портнов наймають собі дорогих юристів і оскаржують накладені на них санкції, усі арешти за кордоном можуть бути успішно зняті. І ми втратимо навіть той мізер, який можна було б повернути. Це може йтися про кількасот мільйонів доларів.

— Якщо говорити про награбовані Януковичем і Ко активи в Україні, як би мала виглядати процедура їх повернення? Продажі з аукціону?

— Не можна продавати активи, доки немає вироку про вину людини і конфіскацію цих активів. Має бути рішення суду. До його ухвалення активи можуть тимчасово арештовуватися. Це стосується і корпоративних активів. Якщо йдеться, наприклад, про заводи, банки, то всі ці корпоративні частки, за поданням слідчого, узгодженням з прокурором і за рішенням слідчого судді, мали б арештувати. І призначити там державного службовця, який тимчасово стежитиме, аби усе це якимось чином управлялося. Це у теорії мало б так відбуватися. На практиці ж наші слідчі, прокурори, суди не поспішають арештовувати великі активи. На прикладі банку «Перший», який належав Пшонці, бачимо, що у ході кримінального провадження просто занижується ціна банку, його не арештовують, а продають іншій особі. Що там казати, коли навіть «Межигір’я» досі не арештоване? Землю повернули. А все, що на території земельної ділянки, — ні.

Розслідувати фінансові злочини у нас або не вміють, або не хочуть. Скоріше — і те, й інше. Немає реєстру арештованих активів. Інформація приховується під приводом таємниці слідства. Таке відчуття, що ведеться не слідство, а дерибан майна, яке можна було б арештувати і повернути народу. Така ситуація в Україні. Якщо є шанси щось повернути, то хіба що з-за кордону, де незалежна правоохоронна система і вже дійсно щось арештували. Але зробити це буде можливо лише тоді, коли у нас буде залізобетонна доказова база злочинного походження цих активів.

— За наявності доказів повернення активів з-за кордону — питання якого часу? Очевидно, не місяців. Гроші Лазаренка досі в Україну не повернулися.

— Щодо Лазаренка, то справа, за якою арештовано 250 мільйонів доларів, ведеться вже 10 років. Усе було б швидше, якби був вирок суду тут, в Україні — що Лазаренко винен у відмиванні грошей і його майно підлягає конфіскації. Тоді він не зміг би оскаржувати у США (як зробив це) повернення цих 250 мільйонів. Якби в Україні спрацювала система, усе тривало б не так довго. У будь-якому разі це не швидкі справи. Вони тривають не місяці — роки. Це може бути і 10 років, й один-два.

— Ви противник повернення вкрадених активів безпосередньо до бюджету. Поясніть, будь ласка, таку позицію.

— Має бути стовідсоткова гарантія, що повернуті гроші знову не будуть вкрадені. І друге — що їх використають ефективно. Ми вивчали різні моделі. Найбільше сподобався досвід Казахстану. Повернуті з-за кордону понад 100 мільйонів доларів пішли у новостворений незалежний благодійний фонд. Структура управління цим фондом була розроблена так, що там були міжнародні, громадські організації. Кошти витратили на освіту, соціальні програми.

Інший варіант — повернення грошей у спеціальний фонд. Наприклад, організовується спецфонд для допомоги біженцям із зони АТО, створюється механізм контролю із залученням міжнародних експертів. Гарантії, що не буде розкрадання, не стовідсоткові, але є. Тому такий варіант теж кращий, ніж повернення коштів просто у бюджет, коли вливаються мільйони і не знаєш, куди вони потім ідуть.

— Наскільки взагалі поширена практика повернення незаконних коштів з-за кордону? Скільки таких прикладів було, скажімо, за останні 10 років?

— Дуже мало. Це одиничні випадки. Можливо, тому, що недостатньо міжнародної практики, оскільки відповідна норма з’явилася не так давно — 2003 року, у конвенції ООН. Думаю, Україна могла б допомогти світовій спільноті випрацювати ефективний механізм повернення з-за кордону корупційних статків.

Перший прецедент повернення коштів — Чилі. Там судова справа щодо екс-диктатора Піночета тривала багато років. Щось поверталося у Нігерію, Перу (йдеться про сотні мільйонів доларів). Небагато повернулося у країни «Арабської весни».