Терористи відрубали Василеві руку

м. Старий Самбір. Львівська область

Про те, що 19-річний доброволець зі Старого Самбора, боєць «Айдара» Василь Пелиш потрапив у полон, рідні дізналися 1 вересня. На той час у руках терористів хлопець вже був тиждень. Після жахливої звістки кожен день рідних і друзів юнака перетворився на пекло: бо розуміли, що життя Василя на волосині. Вони ще не знали, через які тортури довелося пройти хлопцеві, — про все пекло, через яке пройшов юнак, почули з уст самого Героя аж через місяць, коли Василь повернувся додому. З пораненою ногою і без руки…

Зустрічати Героя старосамбірці вийшли чи не всією громадою. З квітами, прапорами, у вишиванках і зі сльозами. І не знати, чого більше було в серцях зустрічальників: радості — від того, що повернувся живим, чи болю — від усвідомлення, через що довелося пройти Василеві.

Коли розгорівся у столиці Майдан, він покинув теплу домівку і поїхав у серце Революції. Коли почалася війна на сході, записався добровольцем у батальйон «Айдар» і у травні поїхав на Донбас. З тих пір лише раз був у Старому Самборі — приїжджав у відпустку. Дехто зі знайомих намагався переконати юнака, щоб не повертався на схід, але він був невблаганний… Але тоді ніхто й подумати не міг, чим для Василя все закінчиться…

Того трагічного дня, коли авто з «айдарівцями» потрапило під обстріл, загинули всі — вижив лише Василь Пелиш. Про це згадує неохоче і довго добирає кожне слово перед тим, як розповісти, що було далі… Каже, його фатальна помилка, що після трагедії з друзями пішов на позицію, з якої вели вогонь, думав, що там свої… І потрапив до рук терористів. Коли зрозумів промах, пошкодував про іншу річ — не має з собою гранати. Готовий був на все — лиш би не потрапити до рук «кадировців»… Що робили із бандерівцем бойовики, як знущалися, які нелюдські тортури застосовували, можна лише здогадуватися, бо прямо запитати про це у Василя мені не вистачило сміливості. Але є факт, про який не змовчиш, — юнак повернувся додому без правої руки. Терористи по-звірячому відрубали йому правицю, на якій було патріотичне тату — тризуб і напис «Слава Україні!»…

Коли стало відомо, що Василь Пелиш у полоні, за його визволення боролися всі. Спливали дні, шансів залишалося все менше, але рідні і побратими-«айдарівці» вірили, що врятують молодого вояка. Вже у рідному Старому Самборі Василь дякував усім, хто допоміг йому вибратися з пекла. Своєму комбату, командиру підрозділу і волонтеру зі Львова, якого називає просто Володимир Степанович… А найперше — Богу, бо розуміє, що врятувало його тільки диво. Тому й першим порогом, який переступив у рідному містечку, став не поріг рідної домівки, а церкви, де всім містом разом з «айдарівцями» дякували за повернення Василя. Відстояв весь молебень, хоч і нестерпно боліла поранена нога. З прапором і старенькою вервечкою, намотаною на лівій руці. Її в часи Майдану Василеві дала бабуся — як оберіг. І вона вберегла його життя: і на Майдані, і на війні…