На Заході не хочуть перетворити Україну на другу Білорусь

Політичне протистояння між Банковою і Майданом немовби завмерло. Жодна зі сторін не веде активних дій. Складається враження, що функціонери з того й іншого боку не знають, що робити далі. Дещо розгубленою в останні дні виглядає опозиційна трійця. Її пафосні гасла багатьом проїлися, уже «не запалюють». Від них Майдан втомився, зневірився. Революційного прогресу немає. Існує ризик, що виснажені порожніми балачками люди можуть вийти з-під контролю і візьмуться вирішувати пекучі для себе питання на власний розсуд... Можливо, наші спостереження помилкові? Звірити їх ми спробували з політологом, директором Міжнародного інституту демократій Сергієм Тараном.

— Які дієві шляхи виходу із політичного колапсу, що має­мо нині, ви запропонували б тим, від кого це залежить?

— Для лідерів Майдану питанням №1 має бути узгоджена позиція щодо конституційного процесу. Чи йдеться про повернення до Основного Закону зразка 2004 року, чи про проект нової Конституції (що дуже складно, враховуючи затягувальний характер перемовин з владою). Єдність важлива понад усе. Поки що, складається враження, такого спільного бачення немає. І це найгірше. Бо ще трохи, і ризикуємо побачити між опозиціонерами відверті міжусобиці, які країна спостерігала між лідерами Майдану-2004 після приходу «помаранчевих» до влади.

Питання №2, без якого нікуди, — формування мереж «Самооборони Майдану» у Києві та у регіонах. Влада найбільше боїться не того, що люди приходять на мітинги, а того, що вони будуть самоорганізовуватися у структури — дисципліновані, з єдиним керівництвом, з чіткою метою. Організована людина важить і впливає на політику у декілька разів більше, ніж «аматор».

— Багато що залежить від парламенту. Подейкують, що там назбиралася критична маса людей, готових порвати з минулим і рішуче переписати диктаторські «правила гри». Чи так це?

— Жодних виявів цього наразі не бачимо. Максимум, що назбиралося у Верховній Раді, — критична маса депутатів, які не бажають силового сценарію. Але не більше. Несприйняття репресій ще не означає, що ці депутати-«регіонали» готові іти врозріз з лінією своєї партії. Про переформатування парламенту говорити поки що рано.

— Наскільки визначальна роль Кремля у нинішньому протистоянні в Україні?

— Вона найвизначальніша! Янукович залежить від грошей Путіна. Це єдине, на що він серйозно зважає. З усіх зовнішніх політичних гравців російський президент впливає на українського найбільше. Це не означає, що Путін впливає на Украї­ну або на ситуацію у нашому суспільстві. Але він впливає на людину, яка має найбільшу владу у країні.

— Чи правда, що умовою виділення другого фінансового траншу Україні російське керівництво ставить приборкання Майдану?

— Так. Для Кремля було б ідеа­льним варіантом, якби відбулося силове розгортання політичного конфлікту в Україні. Це остаточно дискредитувало б Януковича і унеможливило б навіть його спроби піти на Захід.

Друга умова виділення грошей від Путіна — прем’єр-міністр України, якого порекомендує Росія.

— Як ви сприймаєте розмови про те, що після олімпійської «передишки» Москва візьметься за Україну «більш ґрунтовно»? Зокрема, «зважаючи на прохання трудящих», які вже надходять, вдасться до силових дій на нашій території — щоб повторити історію з Південною Осетією, Абхазією, Придністров’ям?

— Цей сценарій уже реалізується, незалежно від того, є Олімпіада чи її немає. Ми це бачимо по викраденню людей, по снайперських пострілах на вулиці Грушевського, по інших провокаціях. Можливо, після Сочі російський вплив посилиться, напруження нагнітатимуть. Не виключено, що певні служби організують вибухи, терористичні акти і звинуватяь у цьому опозицію…

— Спостерігачі припускають, що коротка розмова Путіна і Януковича у Сочі виявилася безплідною. Чи не може статися так, що у відповідь на те, що не знайдено спільної мови, Янукович «гримне дверима» і відновить діалог з Євросоюзом про асоційоване членство у ньому України? А ще проситиме Захід про потужну фінансову підтримку?

— Така фантазія може здійснитися у тому разі, якщо Захід готовий буде поступитися принципами, перебороти внутрішні бюрократичні процедури і виділити кошти негайно, без жодних умов. Януковичу гроші потрібні не колись, коли відбуватимуться реформи, а вже зараз. У цьому і різниця у підходах Заходу та Росії. Кремль не вимагає реформ. Путін готовий дати гроші хоч завтра. Йому достатньо буде розгону Майдану і «ручного» глави уряду.

— Рядові майданівці розчаровані в’ялою реакцією Заходу на українські події. Люди кажуть про «гнилу Європу», яка своїм «пофігізмом», надмірною обережністю продов­жує життя диктаторському режиму. Що стримує Захід від «більш чутливого» впливу на українську владу?

— На Заході не хочуть радикальними заходами перетворити Україну на другу Білорусь. Тактику санкцій свого часу було застосовано до режиму Лукашенка. Як наслідок, Захід втратив будь-які контакти і будь-які можливості впливати на цього диктатора. Застосовуючи повномасштабні санкції до українського керівництва, Європа остаточно розрізала би Схід і Захід. А ще не можна буде говорити про асоційоване членство в ЄС, про виділення фінансової допомоги країні, проти якої оголошено санкції. Це було би абсурдом. Захід тримає двері в ЄС для України відчиненими — щоб спробувати через свої контакти вплинути на позицію Януковича і олігархів. Варіант із санкціями там, звичайно, тримають у запасі, але санкції означають, що інших механізмів впливати на ситуацію в Україні більше не буде. А Захід, очевидно, хотів би мати широкий інструментарій…