«Якщо Янукович не усвідомить, що має піти, його чекає варіант «вертоліт – Підмосков’я»

Війна сторін несе серйозні загрози для цілісності країни. Про цей «клінч» і потенційні шляхи виходу з нього розмовляємо з аналітиками — доцентом кафедри політології Національного університету ім. Івана Франка Юрієм Шведою і головним редактором культурологічного журналу «Ї» Тарасом Возняком.

— Хто і що має зробити, щоб розв’язати цю велетенську суспільно-політичну кризу?

Юрій Шведа. Зазвичай у нормальній державі влада є ініціатором того, щоб вирішити політичні проблеми. Існують цивілізовані шляхи їх розв’язання. Криза — природне явище у політиці. Вона оголює ті проблеми, які накопичилися у суспільстві і які потребують вирішення. У цивілізованій державі їх долають шляхом компромісу, шляхом переговорів з тими, хто ті чи інші проблеми ставить перед владою. У нас же третій місяць тривають акції громадської непокори, а влада робить вигляд, що їх не помічає. Серйозних кроків для того, щоб хоча би почути цих людей, не робить. Це означає, що влада не готова до конструктивного діалогу. Це змушує протестувальників, яких не чує, радикалізуватися. У такий спосіб влада провокує силовий сценарій розвитку подій в Україні.

Тарас Возняк. Немає розуміння з боку Банкової, що ситуація є критичною для країни. Там думають тільки про себе. І рятувати будуть тільки себе. Але є об’єктивні процеси. Що би там не демонстрували адепти Банкової, якщо і далі триватиме це протистояння, дефолт України неминучий. Влада відтягує час. Можливо, евакуйовує свої капітали. Важко уявляю, куди їх можна сховати — у Смоленську чи Тульську область?..

— Що заважає пошуку порозуміння?

Юрій Шведа. Те, що влада не сприймає, не хоче прислухатися до вимог, які вивели людей на вулицю. Влада хоче розмовляти з громадянами тільки з позиції сили. Це і є причиною загострення конфлікту.

Не можна відкидати і зовнішній чинник. Якби влада була «сам на сам» зі своїми громадянами, то давно уже би пішла на уступки, щоб розв’язати цей конфлікт. Але вона значною мірою «підв’язана», на неї впливають зовнішні сили, які задля власної вигоди вдаються до дестабілізації ситуації в Україні. Кажу про Кремль…

Тарас Возняк. Порозуміння має відбуватися не між декоративними фігурами. Важко собі уявити, яку роль у всій цій історії може відігравати колишній президент Кравчук. Найбільший внесок у порозуміння могли би зробити ті люди, які щось реально вирішують у країні. Ними, як би це нам не подобалося, є олігархічні клани. Представники опозиції повинні пояснити цим олігархічним лідерам, навіщо їм потрібна зміна влади. Хоча, думаю, всі вони схиляються до думки, що щось подібне робити треба. Бо та форма існування України, яка, по суті, є постсовєтською, закінчується. Закінчується епоха Української Радянської Соціалістичної Республіки. Вже все вкрадено. Якщо нічого не робити, ми всі разом з олігархами підемо на дно.

— Хто з нинішніх «спікерів» Євромайдану має всі задатки для того, щоб стати лідером протестних мас, а у майбутньому — лідером країни?

Юрій Шведа. Останні настрої у суспільстві засвідчують: люди не хочуть бачити лідера як такого. Вони хочуть бачити владу, яка вирішуватиме їхні проблеми. Хочуть бачити владу раціональну, функціональну. Яка працюватиме не на себе, а на людей. Надії на те, що прийде той чи інший лідер і все змінить, — у минулому. Питання стоїть інакше: а) усунути діючого президента як уособлення найбільшого зла, неефективності влади; б) створити прагматичну владу, не прив’язуючи її до імені того чи іншого лідера. Найбільше підтримки отримує ідея про перетворення України у державу з колективною, парламентсько-президентською формою правління. Хоча у ній є певні небезпеки.

Тарас Возняк. Фігура, яка «прорізалася» майже з нуля, — Петро Порошенко. Майдан, по суті, показав масштаб кожного з політиків. Хтось виріс — як-от Кличко. Хтось втратив свої позиції — як, наприклад, Яценюк і Тягнибок. Порошенко взяв більшою «заземленістю». Він менше говорить загальних, абстрактних гасел на кшталт «Слава Україні!», «Будьмо разом!». У нього більше, ніж в інших, конкретики. Подібну риторику свого часу, у 2004 році, вживала Юлія Тимошенко. Коли спочатку на Майдані говорив (практично про ніщо) Віктор Ющенко, вона виходила на сцену і казала реальніші речі. Цю риторику Тимошенко перейняв Порошенко.

— Якою вам бачиться політична доля Віктора Януковича?

Юрій Шведа. Вона буде подібною до долі всіх диктаторів, які намагалися збільшувати своє царювання, ігноруючи волю народу, застосовуючи репресії щодо нього. Доля Хусейна, Чаушеску, Каддафі чекатиме Януковича, якщо не схаменеться.

Тарас Возняк. Якщо Янукович не усвідомить, що йому потрібно домовлятися і якось піти, то доля його буде печальною. Цей варіант називається «вертоліт — Підмосков’я». Якщо домовиться — а ми мали у своїй історії приклади, коли Кравчук домовлявся з Кучмою, Кучма — з Ющенком, Ющенко — з Януковичем, — ще не закрито остаточно для Януковича шлях у цьому напрямку. Але якщо трупів буде більше, якщо протистояння перейде у гарячу фазу, цей шанс він сам собі закриє.