Перед світанком

Київ

Один з них нарваний, кричить, кидається на людей, копає ногою барикаду: «Я не понимаю этого вашего языка! Я сейчас залезу наверх, спорим? Перепрыгну, спорим?». Хлопці стримано пояснюють, чому не пропускають. Але той розмахує руками, виходячи із себе. Другий намагається відтягнути його. Встряваю. Кажу йому, щоб зрозумів: «У нас тут сухой закон. Приходи потом». Він до нас: «Вот-вот. Киевляне! Расхозяйничались!». — «Ну я, например, из Львова». — «Во-во! Понаехали тут».

Бачила того ранку ще кількох подібних хлопців, якихось зіщулених, наїжачених, з недовірливими швидкими поглядами. Вони ходили групками, дивилися, слухали, наче розвідники з протилежного табору. Майданівці пригощали їх канапками та чаєм, запитували, звідки вони, з яких міст, з яких областей... Сподіваюся, додому вони поїдуть з дещо іншими думками та сумнівами у душі.

О 4.30 людей на Майдані море. Майдан не спить, не відпочиває. Лунає музика, зі сцени говорять громадські діячі, представники церкви. Один з отців каже, що «смерть ворогам» означає смерть внутрішнім ворогам, що сидять в середині багатьох з нас: страх, зневіра, безпам’ятність, брехливість… Час від часу лунає спільна молитва. І наче живий годинник, початок кожної нової години відзначають разом: увесь Майдан разом з Русланою співає Гімн України.

З наметів йде вгору дим, люди юрбляться навколо металевих вуличних «пічок» — діжок, у яких палахкотить вогонь. Сплять по черзі, хто просто неба, на дереві та картоні, підклавши під голову наплічник. Хто у наметах, в будівлі Київської міської адміністрації, у Будинку профспілок та у Жовтневому палаці. Біля намету науковців готують козацький куліш: чоловік висипає до казана пачку пшона, вимішує великою дерев’яною ложкою.

Співають народних пісень, жінки кружляють у вальсі, притупуючи, бо змерзли… Прибуває мікроавтобус. Звідки? — З Ходорова. Ще один. З Тернопільщини. За ним — авто з львівськими номерами…

На блокпости рушає колона чоловіків з народної самооборони. Записатися у нічну варту можна за номерами, які написані в оголошеннях на помітних місцях, та у координаційних центрах. Добровольців багато, вони домовляються про черговість, про те, хто й коли може заступити на варту. На наметі «Запис на курси самооборони» причеплено нагадування: «Не забувайте телефонувати рідним».

Медики теж гуртуються у невеличкий загін. Відповідальний за свою групу лікар Андрій Салагорник з Тернополя вже кілька ночей працює у нічну зміну. На кожній барикаді чергують по вісім медиків. За розрахунком воєнного часу на сотню людей має припадати по вісім медиків. Нічна зміна — від 22-ї вечора до 8-ї ранку.

Вулицю Банкову на підході до Адміністрації президента щільно перекрили 23 бійці спецзагону, з вигляду «беркути». Перед їхніми зсунутими у щільний металевий паркан щитами — троє дівчат. Вздовж вулиці гуляє грудневий нічний протяг, але дівчатам, загорнутим у синьо-жовті прапори, наче й не холодно. Вони жартують з хлопцями, розповідають їм, для чого сюди приїхали і що їх тут тримає. А ті у відповідь, хоч і скупо, але розказують про себе, іноді усміхаються у відповідь. Кажуть, що вони з Криму, зі спецзагону «Тигр», але насправді вони звідусіль, з усієї України. Дівчата — Христина зі Львова та її товаришки з Грибович, вважають, що їхнє місце сьогодні — саме тут, біля силовиків. Бо сподіваються, що щира розмова й доброзичливі слова не минають даремно, що у відповідну мить ці молоді чоловіки побачать перед собою не безлику біомасу, а живих людей, яким не зможуть заподіяти нічого злого.

Випадково зустріла чоловіка своєї подруги Оксани — Володю. Він тут вже кілька днів разом з сином Андрієм. Після варти сплять у Жовтневому палаці на карематах, пінопласті, на ковд­рах, просто на підлозі. Біля Жовтневого працює польова кухня.

У вільний від вартування час хлопці беруть участь у пікетуваннях…

Після шостої ранку людей на Майдані стає трохи менше, метро забирає одних, але за деякий час починає випускати інших — і Хрещатик знову наповнюється до країв. Дівчата та хлопці у гумових рукавичках збирають сміття у мішки, метуть віниками та щітками долівку. Приїжджає автоцистерна, забирає нечистоти з біотуалетів.

Студентки з Кривого Рогу, майбутні педагоги, вдягнувши прозорі одноразові рукавички, готують сніданок: намащують повидло на хліб, розливають гарячий чай у пластикові стаканчики.

Ясніє. Невтомна Руслана дякує усім за те, що «берегли вночі енергію Майдану»…