Сергій ЛУЦЕНКО: «Була можливість йти по мажоритарці. Але я не дуже наполягав, а мені не дуже пропонували...»

Старший брат Юрія Луценка запевняє, що не сподівався побачити своє прізвище у депутатському списку нинішньої Верховної Ради (каже, й у кандидати на минулих парламентських виборах не рвався). Але випадок розпорядився інакше. Після того, як, розійшовшись з «Нашою Україною», нардеп-«нунсівець» Віктор Матчук услід за партквитком склав і депутатський мандат, його крісло у парламенті «відійшло» черговому кандидатові зі списку «НУ-НС».

Цим «черговиком» під 85-им номером і був Сергій Луценко (на фото). Але його депутатство триватиме лише кілька тижнів — до завершення каденції Верховної Ради нинішнього скликання. Серед претендентів на депутатський мандат у наступному парламенті Сергія Луценка немає. Чому не балотується на цих парламентських виборах — це лише одне з питань, відповіді на які журналіст «ВЗ» дізнавалася у розмові з Сергієм Віталійовичем.

Чимало з тих, хто вперше переступив поріг сесійної зали, зізнавалися, що відразу відчувається гнітюча атмосфера. Дехто навіть пропонував освячувати будівлю під куполом хоча б раз на тиждень. Якими були ваші перші враження?

— Мені і раніше не раз доводилося бувати у коридорах Верховної Ради. Але за можливості старався оминути таку «приємність», намагаючись зустрічатися з людьми на свіжому повітрі — хоча б у Маріїнському парку. Під куполом справді наелектризована атмосфера. Це не найкраще місце роботи. Щодо мого першого робочого дня у парламенті, зізнаюся: я був у Верховній Раді не до кінця. Треба було потрапити у ЦВК — отримати посвідчення. Бо на моє тимчасове охорона дивилася якось дивно, і я по півгодини проходив усі ті бар’єри. Так що перший депутатський день у мене вийшов сумбурним.

— Як відреагували на вашу появу депутати з «чужої» частини залу, ті ж «регіонали»?

— Вони заклопотані своїми проблемами: як би отримати на виборах хоча б на піввідсотка більше голосів, ніж опозиція. Їм було не до мене.

— Серед так званих своїх у парламенті багато тих, кому не подаєте руки?

— Достатньо. Але прізвищ дозволю собі не називати. Хай це буде на їхній совісті.

— Після оприлюднення списку об’єд­наної опозиції з вуст критиків звучали закиди: який, мовляв, з Ірини Луценко депутат, краще б вже Сергія Луценка взяли...

— Ірина — розумна, впевнена жінка. Думаю, з її знаннями, не одним дипломом про вищу освіту і досвідом роботи вона швидко адаптується у Верховній Раді і приноситиме користь.

— Те, що у списку не буде Сергія Луценка, — ваше рішення?

— Це моє рішення. Розмовляв з братом, і коли він почав запитувати про це, я сказав: «Не переймайся, не цим має бути зайнята голова. У мене немає особистих амбіцій. Я не прагну залишок свого життя втратити у Верховній Раді». Визначилися, що має бути жіноче обличчя у списку. Іде Ірина.

— А не розглядався варіант, щоб були і ви, й Ірина Луценко?

— Це, напевне, не зовсім логічно. Верховна Рада не сімейний підряд. Від місця у списку «НУ-НС», за яким я зараз став народним депутатом, я теж відмовлявся, просив не включати мене. Але брат й однопартійці наполягли.

— Можливо, на цих виборах вам пропонували балотуватися по мажоритарному округу?

—У мене була можливість йти по мажоритарці. Але я не дуже наполягав, а мені не дуже пропонували.

— Йдеться про Рівенщину?

— Так. Я там все свідоме життя прожив, за винятком п’яти років, коли вчився у Львові, чи ще двох, коли працював у Чернівцях. Моя дружина, діти, онуки — усі прописані і проживають у Рівному. Для мене Рівенщина — рідна.

— Ви брали безпосередню участь у минулих виборчих кампаніях, на виборах 2007-го очолювали штаб «НУ-НС» у Чернігівській області. Якщо тверезо оцінювати нинішню виборчу кампанію об’єднаної опозиції — які плюси, а що особисто вас «напрягає»?

— Було б неетично критикувати кампанію, в якій сам не береш участі. Думаю, зараз агітаційна кампанія активніше розвиватиметься і виглядатиме по-іншому. Зрештою, людям не до агітаторів було: дітей треба було зібрати до школи, картоплю викопати. Що б порадив своїм колегам? Бути наполегливішими у спілкуванні з пресою. Бо, коли лідери виборчого списку раз на місяць з’являються у пресі, це виглядає дивно. Розумію, є перепони від влади. Але треба шукати можливості.

— Вже відомо, коли зможете зустрітися з братом у колонії?

— Не вважаю за потрібне їхати до колонії «всліпу» і під відеокамеру стукати ногою у двері, влаштовувати з цього шоу чи якісь конфлікти. Попросив своїх помічників погодити варіант, яким чином можу скористатися правом на побачення з братом, аби не створювати незручностей, у тому числі працівникам колонії. Люди, які там працюють, роблять свою справу. Вони не винні, що мій брат там.

— Юрію Луценку заборонили листування...

— Керівництво колонії отримало якісь дурні вказівки і не знає, як поводитися. Але сподіваюся, найближчим часом усе налагодиться. Якщо ж і далі будуть дурні вказівки й обмеження, будемо боротися.

— Адвокати Юрія Луценка заявляли про можливі провокації проти нього у колонії? Що це можуть бути за провокації?

— Говорити про якісь конкретні речі, з огляду на безпеку мого брата, не можу. Але ж ви розумієте, що на території колонії перебувають у тому числі і ті, які були засуджені за ініціативою міністерства чи структур внутрішньої безпеки у той час, коли на посаді міністра перебував мій брат. Небезпека є.

— Наскільки, по-вашому, реалістичними є заяви про те, що Юрій Луценко таки буде у наступному парламенті?

— Юридично така ймовірність є. Після проходження всіх судових інстанцій у справі Юрія Луценка в Україні (ще одна апеляція, касація) матимемо можливість оскаржити в Європейському суді вже сам вирок. А далі — буде відкритий шлях до того, щоб Юрій Луценко міг балотуватися в одному з мажоритарних округів (але спершу хтось з колег-депутатів має написати заяву про складення повноважень). Проте, наскільки знаю позицію свого брата, парламентом життя для нього не закінчується.