Роботи, у яких закодовані досвід війни, втрати, служба й надія

У першій декаді квітня цього року Хорунжа служба II-го корпусу НГУ «Хартія» ініціювала подію, яка стала важливим кроком до відновлення творчого голосу тих, хто змушений був його тимчасово приглушити. Під одним дахом зібралися художники-бійці, ветерани та художники-волонтери — люди, для яких мистецтво колись було щоденною практикою, а з початком війни стало недосяжною розкішшю.

Цей спільний карпатський пленер мав не лише мистецьке, а й глибоке людське значення. Більшість учасників залишали свої майстерні поспіхом — із ще вологими пензлями, незавершеними полотнами та без відповіді на запитання: коли вони зможуть повернутися. Для багатьох це «буття поза мистецтвом» тривало роками.

Перший всеукраїнський пленер «Хартії» і його підсумкова виставка, яку відкрили у мистецькому просторі ZAG, стали знаковою подією для українського мистецького середовища. Вони демонструють, що навіть у найскладніші часи культура продовжує жити, шукати нові форми і говорити про головне — чесно, глибоко і без компромісів. Роботи, створені під час пленеру, вражають щирістю, внутрішньою напругою та водночас — прагненням до світла.

Ці твори не є лише пейзажами чи абстракціями — у них закодовані досвіди війни, втрати, служби й надії. Це мистецтво, що народжується на перетині травми і відновлення, мовою, яку не завжди можна перекласти словами.

Підсумком цієї ініціативи стала виставка «За межею» під кураторством Богдана Мисюги, що відкрилася у львівській галереї ZAG. Вона об'єднала роботи учасників пленеру й стала публічним свідченням того, що творчість не зникає навіть у найтемніші часи — вона може призупинитися, але завжди знаходить шлях до повернення.

Вже з перших хвилин відкриття галерея наповнилася відвідувачами: художниками, культурними діячами, студентами та поціновувачами мистецтва. У повітрі відчувалося особливе напруження — ніби кожна робота в залі чекала на діалог із глядачем.

За словами куратора виставки Богдана Мисюги, цей проєкт — лише початок. Його мета — не лише показати роботи, а й повернути художників у активний мистецький контекст, дати їм можливість знову бути почутими й побаченими. Свої твори представили не лише професійні митці, а й художники-бійці, ветерани та художники-волонтери. Для багатьох із них участь у пленері стала спробою повернення до творчості після тривалої паузи, спричиненої війною. Виставка «За межею» фактично відкриває двері назад у мистецький простір для тих, хто був змушений відкласти пензель, узявши до рук зброю або долучившись до волонтерської діяльності. У виставці взяли участь Денис Струк, Юрій Бакай, Богдан Мисюга, Олег Калашник, Вячеслав Ярошенко, Орест Гелитович, Олег Капустяк, Євген Равський, Ігор Слободян та Роман Жук.

— Малюю стільки, скільки себе пам’ятаю, — розповів журналістці «ВЗ» куратор виставки Богдан Мисюга. — Я — професійний художник, мистецтвознавець, колишній артидиректор Центру інтелектуального мистецтва «Меркурій». Пішов на фронт добровольцем, тож тепер я — воїн.

— Малювали на фронті?

— Звісно. Я був в артилерії, і між пострілами робив ескізи шевронів. Для кожної позиції зробив патчі у вигляді шевронів, які хлопці носять на рукавах. Це не офіційні шеврони, радше корпоративна культура.

— Як вдалося вмовити хлопців дати роботи, які представлено на виставці «За межею»?

— Такою була умова пленеру. Люди, які взяли участь у пленері, за участь у якому не платили, бо всі витрати взяли на себе організатори, роботи залишають. Ці роботи стають фондом Хорунжої служби. Звісно, перед цим було багато «паперової» роботи, але нам все вдалося організувати. І навіть витягнути на пленер з 3-ї штурмової Дениса Струка.

У час, коли країна щодня виборює своє майбутнє, такі ініціативи нагадують: культура і мистецтво — це не другорядний фронт. Це простір, у якому зберігається пам’ять, формується сенс і народжується надія.