У п’ятницю, 13-го — про будинок номер 13

У 13-те число рідко одружуються, цього номера уникають спортсмени, хтось не сідає на 13-те місце в літаку.

Наприклад, у США в деяких будинках нема 13-го поверху. А ліфт із 12-го одразу їде на 14-й. 13-й поверх можуть назвати 12А або розмістити там технічний блок замість квартир чи офісів.

А, наприклад, у британській столиці на колесі огляду «Лондонське око» немає 13-ї кабінки. Як пише BBC News Україна, будинки під номером 13 зазвичай дешевші, а раніше забудовникам взагалі забороняли використовувати цей номер у нових комплексах, бо людям не подобалося там жити.

Кеті Гріффін з британського агентства нерухомості Propertymark підтверджує, що відмова від числа 13 досі актуальна в будівництві.

У багатьох європейських культурах, включаючи українську, 13-й поверх або номер часто вважається нещасливим. Як правило, львівські забобони щодо номера 13 — це скоріше поєднання середньовічної містики та міських легенд про історичні будинки.

Звичайно, у наш важкий і трагічний час побоювання числа 13 сприймається як дивний середньовічний забобон. А як сприймалася ця цифра у середньовічному Львові?

До 1946 року на площі Ринок не було кам’яниці номер 13

Найбільш виразно до нашого часу це дійшло в архітектурі. Львів'яни просто намагалися уникати цифри 13 будь-де. Наприклад, не давати цей номер будинку чи помешканню. Досі у місті Лева трапляються вулиці, на яких просто немає будинку номер 13.

«На площі Ринок до 1946 року не було тринадцятого номера будинку, — розповідає для «ВЗ» старший науковий співробітник Львівського історичного музею Ярослав Бишкевич. —  Був номер 12а. Причина — чисто забобонна. Номер 13 там запровадила радянська влада.

На багатьох вулицях стародавнього Львова не так багато кам’яниць, тому там рідко коли доходило до 13-го номера. Це такі вулиці як нинішня Друкарська, Ставропігійська, Шевська (не має неповних номерів) та інші.

Однак на вулиці Руській загалом є 20 номерів, але 13-го номеру нема. А от на вулиці Сербській є 13-й номер, там на першому поверсі зараз «Майстерня карамелі». На вулиці Краківській є 13 й номер, це житловий будинок.

На нинішній Театральній під номером 13 — колишній костел Єзуїтів, а нині - Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла. На проспекті Свободи 13-й номер
має «Гранд-готель».

Тобто в австрійський період десь був номер 13, десь не було. Тому що тоді вже на були так розповсюджені забобони, багато містян були християнами. Але було багато і юдеїв. Чи вони на то звертали увагу? Це питання потребує додаткового вивчення.

На вул. Коперника — після будинку номер 11 одразу йде номер 15, палац Потоцьких. Можливо, це забобони. Але є ще версія: ця вся територія довший час належала Потоцьким. І вони там будувалися. Але коли у 1908 році
український студент-радикал Мирослав Січинський застрелив цісарського намісника Галичини графа Анджея Потоцького через його антиукраїнську політику, то Потоцькі все, що мали, продали і виїхали зі Львова.

Щодо нумерації квартир — я живу на вулиці Коперника і там не по порядку йдуть квартири. В одному крилі одна кількість квартир, в іншому — інша. Як робили в австрійський період: можна було викупити кам’яницю, а можна помешкання. Викупив помешкання — тоді вводили для нього номер. Потім хтось викупив два помешкання, хтось між ними, хтось об'єднав дві квартири… Тобто номери присвоювали хаотично. Потім при радянській владі люди виїжджали, ділили квартири, вводили свою нумерацію…".