Українські надра в обмін на зброю?

Україна славиться не тільки своїми чорноземами і всім, що росте на них, а й надрами, де залягають корисні копалини, стратегічна сировина. росія воює проти нас ще й тому, що разом з українською пшеницею хоче заволодіти вітчизняним вугіллям, нафтою, газом, рудами чорних і кольорових металів, родовищами рідкісних мінералів, на які величезний попит у світі. Йдеться, зокрема, про літій, кобальт, графіт, без яких не обходяться високі технології, у тому числі - військові. Українське керівництво розглядає підземні ресурси країни як сильний політичний інструмент у боротьбі з ворогом. Сподівається зацікавити західних союзників участю у розробці вітчизняних надр — в обмін на захист нашого суверенітету. Про цей чинник згадується у «Плані перемоги», який місяць тому представив президент Володимир Зеленський.

Американський сенатор, однопартієць новообраного президента США Ліндсі Ґрем заявив, що «угода з Украї­ною про рідкісноземельні мінера­ли була б вигідною для обох країн і сприяла б миру». З адміністра­цією Байдена такої взаємовигід­ної угоди не уклали, сподівають­ся зробити це з Трампом. Попри оптимістичні тексти на цю тему, серйозні аналітики, зокрема екс­перт з міжнародних енергетич­них та безпекових відносин, президент Центру глобаліс­тики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар, більш обережні в оцінці таких перспектив.

Про «нафту ХХІ століття»

— Чи можемо ми поділити­ся своїми природними копа­линами з іноземцями, щоб вони, своєю чергою, допомо­гли нам вистояти проти росії?

— Не треба плодити ілюзій. Питання, пов’язане з розроб­кою надр, не тотожне з питан­ням продажу якоїсь важливої дефіцитної продукції, яка вже є, і начебто наш американ­ський партнер спить і бачить, як би її від нас отримати. Навряд чи може буквально йтися про зброю в обмін на надра.

Передусім постає питан­ня, і це також у наших інтере­сах — добре вивчити свої над­ра. Особливо, коли йдеться про критичну мінеральну сировину і рідкісноземельні метали, які на­зивають «нафтою ХХІ століття».

— Поясніть термін «критич­на мінеральна сировина».

— Це все те те, з чого роблять, скажімо, ваш термінал мобіль­ного зв’язку, екран сучасного телевізора, монітор будь-якого ґаджета, чипи і тому подібне. Для їх виготовлення рідкіснозе­мельних металів (скажімо, па­ладію) іде дуже мало, якась мі­кроскопічна доза. Але без них не обійтися. Без них ви не мати­мете тієї якості, чіткості зобра­ження, яка зараз є на вашому смартфоні чи в оптичному при­цілі. Те ж саме, коли йдеться про виробництво певних видів про­дукції як каталізаторів. Авіацій­на і ракетна промисловість не обходяться без титану — термо­стійкого, дуже міцного і водно­час легкого металу.

Для світу Україна представ­ляє інтерес не тільки своїми ти­тановими, а й урановими ро­довищами. Коли особливо актуальним є виробництво засо­бів збереження електроенергії (батарей, акумуляторів), важ­ливим є те, що ми маємо по­клади літію, природного гра­фіту. Перелік таких дефіцитних корисних копалин у ЄС налічує 34 найменування. Чотири з них — титан, уран, літій, природний графіт — є особливо привабли­вими. Таких унікальних копалин у нас може бути значно більше, але для цього треба проводи­ти додаткову геологорозвідку. Робити це можна тільки разом із надійними партнерами. Так було і у випадку з пошуком по­кладів нетрадиційного газу — ця історія, на жаль, не розвинулася через російську агресію. У за­хідній частині України, в Олесь­кому родовищі, наявність зна­чних покладів сланцевого газу не підтвердилася (як і у сусід­ній Польщі). А от на сході аме­риканська компанія Shell отри­мала позитивні результати. Там могли розгорнути масштабний видобуток цього газу, але росій­ське вторгнення 2014 року по­ставило хрест на цьому проєкті.

Інтерес до нас треба використати

— Зараз у світі бум щодо критичної мінеральної сиро­вини. Транснаціональні кор­порації мотаються світом, аби знайти десь родовища літію, паладію, кобальту, титанові, уранові родовища. У попере­дні часи геологорозвідка пока­зала, що, скажімо, Полохівське родовище (Кропивниччина) по­передньо є найбільш значущим в Україні за наявністю літієвих руд.

Свого часу США мали неаби­які обсяги родовищ критичної мінеральної сировини. Однак інтенсивний розвиток напри­кінці ХХ століття виснажив ці родовища, і на початку ХХІ сто­ліття Штати отримували цю си­ровину або вже оброблені рід­кісноземельні метали з Китаю. Китай починає обмежувати, лі­цензувати експорт своєї сиро­вини — у відповідь на амери­канську політику торговельних обмежень. Тому американці, європейці кинулися по всьому світу шукати поклади цієї кри­тичної мінеральної сировини. Є вона в Африці, є у росії. З Афри­ки американців і французів ви­тіснили росіяни і китайці. росія — не варіант співпраці для США з огляду на те, що вона коїть в Україні, з огляду на її антизахід­ну політику загалом. Ще 2021 року було підписано меморан­дум з Європейським Союзом щодо вивчення наших надр на предмет наявності у них кри­тичної мінеральної сировини. Повномасштабне вторгнення росії поламало ці плани. Але ін­терес залишився. Ми повинні це використати.

Інша річ — форма співпра­ці. Надра в обмін на зброю — це спрощено сказано. Американ­ська економіка — це приватні компанії. Рішення прийматиме приватний інвестор, а не уряд. Попередні домовленості, поза всяким сумнівом, мають бути зафіксовані якоюсь рамковою угодою.

Позитивна міжнародна іс­торія нашої співпраці у сфе­рі надр стосується українських родовищ титановмісної сиро­вини. Інтерес до них вияви­ли американська аерокосмічна компанія Boeing і європейська Airbus. Вони традиційно вико­ристовують титан російського виробництва, який виготовля­ють з… української сировини! За таких обставин давно ве­дуть мову про те, що потрібно вийти на прямі відносини Укра­їни з тими ж Сполученими Шта­тами, з компанією Boeing — щоб створити повний цикл вироб­ництва, використовуючи наші ресурси. Це було би взаєм­но корисно — і ми розвинули б своє виробництво, а не просто видобували і збагачували ти­танову руду, і США отримува­ли б необхідний їм титан не че­рез російську ланку, а прямо, через створення спільного ви­робництва. Проте віз і нині там. А все тому, що росіяни сформу­вали опірність спробам України відійти убік.

У США, в Європі, у НАТО все більше розмов про те, що росія вже готова (чи скоро буде гото­ва) до агресії проти країн-чле­нів Альянсу. Тому потрібно лік­відувати оці критичні залежності США та ЄС від росії і Китаю. За­раз слушний час для цього. Якщо почитати західні огляди щодо критичної мінеральної си­ровини, фахівці більше знають про африканські родовища, що саме у них там є, а не про укра­їнські.

Ситуацію треба використа­ти на свою, на взаємну користь. Не думаю, що перед нами хтось ставитиме питання у такій пло­щині: віддайте нам всі свої ре­сурси — тоді отримаєте зброю.

— Дехто припускає, що коли іноземців допустять до розробки наших родовищ, росіяни не посміють атакува­ти об'єкти американських ін­весторів…

— Розповім про історію, яка трапилася три десятки років тому. Між урядом Азербайджа­ну і консорціумом західних ком­паній було підписано «контракт століття» щодо розробки трьох родовищ нафти на Кас­пії. В уяві тодішнього прези­дента Гейдара Алієва це вигля­дало таким чином: ми надаємо західним компаніям можли­вість розробки перспективних родовищ нафти, а Захід захис­тить Азербайджан від «вірмен­ської агресії», дасть зброю. На той час Вірменія контролювала не тільки Нагірний Карабах, а й ще кілька районів Азербайджа­ну, його п’яту частину. І у Баку сподівалися, що Захід допомо­же їм відновити територіаль­ну цілісність країни. Нічого та­кого не сталося. Азербайджан захистив себе тільки тоді, коли сам набрав сили. Сталося це завдяки коштам, отриманим від видобутку і експорту своєї нафти.

В Азербайджані були проти­вники «угоди століття». Казали, країна надто багато віддала за­хідному консорціуму. На це один із провідних азербайджанських вчених відповів: «Так, на цьому етапі ми отримаємо мало. Але це у будь-якому випадку кра­ще, ніж ми не отримаємо нічого. Потім змінимо ситуацію…». Так воно і трапилося.

Наша ситуація виглядає по­дібним чином. До нас прикута увага США і ЄС — через те, що потенційні родовища критич­ної мінеральної сировини роз­ташовані на території дружньої їм держави. Але водночас треба мати на увазі, що цей інтерес не є унікальним, і не думати, що ми для них — єдино можлива опція.

Не піддаватись на ворожу пропаганду — робити своє!

— У пресі називають вра­жаючі цифри. Мовляв, у нас знайдено гігантські запаси того ж кобальту, графіту. Їх оцінюють ледь не у 12 триль­йонів доларів…

— Це те, що називають «тех­нічно-видобувними ресурса­ми». Технічно ці копалини ви­добути можна. Через процес детальної розвідки з’ясовують, яка частка цих «технічно-видо­бувних ресурсів» є «комерцій­но-видобувними запасами». Для прикладу: де на Землі мож­на видобути найбільше золота? Із морської води. Але ніхто цьо­го не робить. Це комерційно не вигідно.

Наші ресурси можуть бути велетенськими. Але водночас дуже розсіяними. У тому ж Кон­ґо чи В'єтнамі ресурси можуть бути меншими, але концентра­ція «комерційно-видобувних за­пасів» більша, ніж у нас.

— Побутує думка: якщо американські партнери не захистять нашу територію з її корисними копалинами, її можуть захопити росіяни — і це вдарить по економіці за­хідних країн, їхній обороноздатності…

— Це теж один із мотивів, чому до нас лізе росія. Причому робить це не стільки для того, щоб захопити нові родовища, як було це із покладами сланцево­го газу. А для того, щоб не дати можливості конкурентам і воро­гам отримати перевагу. В істо­рії із нетрадиційним газом на чорноморському шельфі так і трапилося. Своїм вторгненням в Україну путін спричинив не­прийнятні військово-політичні ризики для реалізації будь-яких економічних проєктів страте­гічного характеру. Тому з Украї­ни пішли всі західні енергетичні компанії.

У кремлі роздмухуватимуть тези про «колонізацію України», «інтервенцію», «викачування ресурсів» з боку Америки. Звіс­но, система наших відносин із партнерами у процесі розроб­ки корисних копалин має бути вибудувана так, щоб це не було пограбуванням надр. Це має бути взаємовигідна співпраця. Її механізми давно розроблено — це не тільки видобуток сиро­вини, а й її переробка і випуск готової високотехнологічної продукції.

18 грудня буде європейська зустріч високого рівня (саміт ЄС — Західні Балкани), прези­дента України туди запросили. Є добра нагода для нас напра­цювати спільні рішення на най­ближче майбутнє - з тим, щоб створити синергію зусиль Укра­їни і Європи. І заохотити Сполу­чені Штати зберегти й матері­алізувати цю трансатлантичну єдність.

Я далекий від думки, що «все пропало». Не потрібно вести­ся на випади російської про­паганди. Завжди, коли в Украї­ні починали створювати спільні з іноземними партнерами під­приємства, росіяни роздму­хували тези про «втрату суве­ренності». У москві особливо розперезались, коли почалася співпраця нашої національної компанії «Енергоатом» з амери­канською Westinghouse. Це не подобалося росіянам, бо вони втрачали монополію на поста­чання нам ядерного палива. Із цього приводу були сотні прово­каційних публікацій. На росію у цьому питанні працював її агент у Верховній Раді Андрій Деркач. Його завели на посаду очільни­ка «Енергоатому» як особу, яка мала розірвати напрацьовані контакти з американцями і роз­вернути нашу атомну галузь у бік росії.

Багато часу було змарнова­но у 90-ті роки через підривну діяльність колишнього міністра Тулуба. Він говорив, що Украї­на не має коштів для співпраці з американцями зі створення за­мкнутого ядерно-паливного ци­клу, тому, мовляв, треба працю­вати з росіянами, адже з ними традиційно усе напрацьовано. А ще нас лякали «новим Чорно­билем». Мовляв, якщо україн­ські АЕС працюватимуть на аме­риканському ядерному паливі замість російського, то це буде катастрофа… Зрештою, співпраця зі США у нас налагоди­лася. Співпраця з Westinghouse виручила нашу атомну енерге­тику в умовах російської агресії. В іншому випадку росіяни могли б шантажувати нас, наші енер­гоблоки без ядерного палива зупинилися б…