«Саміти війни не зупинять. Мирні ініціативи ефективні, якщо підкріплені успіхами на фронті»
Мирні ініціативи для України: в одних вони щирі, в інших — підступні
Минулого тижня у світі багато говорили про війну і мир в Україні. У Швейцарії відбувся Глобальний саміт миру, звучало багато різнополярних заяв, декларацій і навіть ультиматумів. Аналізуємо ці події із Михайлом Гончарем, президентом Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», експертом з міжнародних енергетичних та безпекових відносин.
— путін напередодні саміту заявив, що готовий припинити вогонь і почати переговори, якщо ЗСУ відійдуть із чотирьох українських областей. А також, якщо відмовимося від НАТО, перейменуємо «нацистські» вулиці, запровадимо другу державну мову…
— Нічого нового у вимогах путіна немає. Вони нічим не відрізняються від тих, що прозвучали у лютому 2022 року, перед повномасштабним вторгненням. росія демонструє для своєї внутрішньої і зарубіжної аудиторії «твердість позиції». кремль хотів побачити, хто після його заяв коливатиметься, перегляне свою позицію. У москві побачили, з ким їй працювати далі, щоб на наступних поворотах світової політики домогтися свого. Тепер будуть намагання просувати китайсько-бразильську «мирну» ініціативу. До цього залучать країни, які не підписали комюніке у Бюргенштоку. Серед таких, очевидно, будуть саудити, в яких з росіянами тісне партнерство у питаннях збереження високих цін на нафту. Також низка країн БРІКС (Бразилія, Індія, Китай, Південна Африка, ОАЕ, Іран, Єгипет, Ефіопія). Через зондаж буде відомо, з ким треба «працювати», кого треба заохотити, шантажувати, щоб кількість тих, хто підтримує українські ініціативи припинення війни, зменшилася. За кілька днів до Глобального саміту взяти участь у ньому зголосилися 102 чи 106 країн та організацій. А як бачимо, підписів під підсумковим документом зібрали лише 78. Тож певний ефект від підривної роботи росії і Китаю є. путін сподівається і далі грати «у чотири руки», щоб на наступному саміті миру, який може відбутися восени, кількість прибічників України зменшилася.
— Чи можуть такі саміти, як швейцарський, наблизити припинення війни?
— Ні, саміти війни не зупинять. Ця дипломатична ініціатива була нам потрібна, щоб Україну не схиляли до підтримки південноафриканських, індонезійських, китайських, бразильських та інших «мирних планів». Але із самого початку було зрозуміло, що вона не була варта тих колосальних потрачених зусиль. Наші дипломатичні потуги можна було докласти на інших, більш важливих треках. Маю на увазі роботу з нашими західними партнерами щодо військово-політичної підтримки, фінансування — на цих напрямах були провали. Тож коли наші партнери спрямували нашу увагу на Глобальний Південь, це великого ефекту не принесло. Цей шлях не веде до дипломатичних перемог України. Будь-яка мирна ініціатива тільки тоді матиме успіх, коли буде підкріплена успіхами на фронті. Наразі росія розглядає можливість мирних переговорів лише в одному випадку — за капітуляції. Це для нас за жодних обставин неприйнятно.
— Деякі учасники саміту закликали Україну до «важких компромісів» з путіним…
— Заклики з боку симпатиків росії до територіальних поступок будуть і надалі. Наша відповідь: а ви готові поступитися сусідам своєю територією?! Такою псевдомиротворчістю автори цих ідей намагаються заробити політичний капітал. Не варто звертати на них увагу. Ці шляхи не ведуть до миру, лише дають оперативну паузу росії для підсилення свого війська.
— Минулого тижня підписано безпекову угоду зі США, як попередньо з півтора десятка інших країн. Яка нам користь від цих угод?
— Ці угоди не є декоративно-декларативними. Але вони і не є безпековими. Це домовленості про розширену військово-технічну співпрацю, оборонно-промислову допомогу, технологічне сприяння, політичну і дипломатичну підтримку. Однак це не угоди про гарантовану допомогу, вони не передбачають військової присутності країни-підписанта на території України. Не сказав би, що йдеться про новий Будапештський меморандум, але це десь близько до нього.
— У The New York Time оприлюднили проєкт так званої Стамбульської угоди між росією та Україною у квітні 2022 року. Експерти називають прописані там умови відверто капітулянтськими для нас… Чому ця інформація з’явилась саме зараз?
— Мандата на погодження змісту таких угод групі українських переговорників ніхто не давав. Те, що там парафовано, не має жодної юридичної сили…
росіяни чекали, коли інформацію про ці домовленості через західні ЗМІ буде злито — щоб дискредитувати українську владу, знизити рівень довіри до неї, аби посилити напругу в українському суспільстві, спровокувати наші внутрішні суперечки. На додачу штампують заяви про нелегітимність української влади.
Але ті, хто «керуючись благими намірами», у 2022 році від імені України домовлявся з росією, мали розуміти наслідки. Чому нині путін говорив неприйнятні для нас речі у своїй більш ніж годинній промові перед співробітниками мзс рф? Тому, що представники української делегації вели про це переговори, готові були поступитися фундаментальними речами, чого робити категорично не можна. Зараз кремль робить захід на нове коло — у більш складних для України умовах. Бо якщо у 2022 році майже всі країни, за винятком білорусі, нікарагуа, куби, сирії, кндр, виступили проти російської агресії, тепер кількість країн, які стоять на нашому боці, внаслідок різних мотивів скоротилася. росія активізувала спецоперації на політико-дипломатичному, інформаційному фронтах, бо омріяних військових перемог досягти їй не вдається.
— Як Україні боротися надалі?
— Слід пам’ятати слова Вінстона Черчілля, який казав британцям: «Вас чекають кров, піт і сльози!». Потрібно усіляко підтримувати Сили оборони, не впадати у відчай, захищатися на всіх фронтах. Ще більше мобілізувати наших партнерів і прихильників. Чарівної палички, яка вирішить проблему війни, немає ні у кого. Українці завжди у скрутних часах демонстрували залізну волю до перемоги. Перемога не дається гаслами і деклараціями.