Воїн-поет загинув у віці Христа…

До мартирологу українських митців, які полягли у російсько-українській війні, вписано ще одне ім'я. На передовій загинув 33-річний поет з Рівного, молодший сержант-кулеметник Максим Кривцов. А водночас не стало і його улюбленого — «рудого, як висохлі серпневі покоси» — кота із зеленими очима, який, живучи в одному бліндажі з Максимом, скрашував нелегкі фронтові будні воїнів, зігрівав їх своїм хутром і позитивом. Це його фронтовий поет пестливо називав «термогрілкою нанотехнологій»…

Максим носив чудернаць­ки закручені вуса, косичку, і цим був дуже схожий на знаменитого іспанського худож­ника-сюрреаліста Сальвадора Далі. Відтак позивний узяв собі відповідний. Літератори нази­вали Максима-«Далі» молодим українським генієм. Його вірші, покладені на музику, виконували популярні українські гурти, вони ставали саундтреками до фільмів, прикрашали колективні збірки. А його прем'єрну книгу «Вірші з бій­ниці», яка з’явилася у видавництві «Наш формат» за місяць до заги­белі автора, український ПЕН на­зивав однією з найкращих книжок 2023 року. Її тираж розкупили мит­тєво. А ще, за словами поета Люб­ка Дереша, Максим писав роман, який завершити уже не зможе…

І ще один символічний, дуже промовистий факт: за день до своєї загибелі «Далі» декламу­вав у бліндажі вірш Василя Стуса «Напередодні свята».

Максим із тих, кого назива­ють цвітом української нації. За його плечима навчання у Київ­ському національному універси­теті технологій і дизайну, участь у Революції Гідності, добровольча місія в АТО, служба у Нацгвардії, робота у Центрі реабілітації та адаптації ветеранів АТО та ООС Veteran Hub. «Далі» вчив дітей мистецтва фотографувати і ті­шив дорослих друзів своїми до­тепами та власноруч приготов­леними сирниками. А потім була участь у «великій війні».

Його називали непересічною особистістю. «Він ніби з іншої планети, в хорошому сенсі», — написала про Максима відома фронтовичка Маруся Звіробій.

За два дні до фатального во­рожого «прильоту» воїн з позив­ним «Далі» написав у соцмере­жах такі рядки:

Моя голова котиться від посадки до посадки

як перекотиполе

чи м’яч

мої руки відірвані

проростуть фіалками на­весні

мої ноги

розтягнуть собаки та коти

моя кров

вифарбує світ у новий чер­воний

Pantone людська кров

мої кістки

втягнуться в землю

утворять каркас

мій прострелений автомат

заржавіє

бідненький

мої змінні речі та екіпу

передадуть новобранцям

та скоріше б уже весна

щоб нарешті

розквітнути

фіалкою.

Під цими рядками уже по смерті їхнього автора мати Мак­сима написала: «Фіалками мій найдорожчий син проросте… о Боже».