Саморобні ліхтарики, енергоефективна пічка на дровах, в яку вприскують воду…

Біда всього навчить. Таку житейську мудрість освоюють нині на практиці багато наших громадян, які через відомі обставини нерідко і надовго залишаються без електрики й тепла. Як мовиться, у скруті, але не у безвиході. У пригоді стає досвід, офіційні поради, підказки Інтернету й друзів. А часто — власна кмітливість та інтуїція.

У цьому, типовому для райцентрів, приватному будинку колишнього будівельника Павла, зараз холодніше, ніж рік тому — бо через тривале вимкнення електрики не працює котел індивідуального опалення. Домашні, повертаючись з роботи, гріються під пледами, перинами. Не знімають легких вовняних рукавиць. Туляться до кота, що проситься на руки. Кладуть у ліжко грілки і пластикові пляшки з гарячою водою. Збираються разом на кухні і за довгими розмовами при свічках ловлять тепло, яке іде від розігрітої на газовій конфорці цегли. Примітивно, не економно, небезпечно? — так. Але, кажуть, нема на те ради. Добре, що у кімнаті не підводить вентиляція, яка не дає зібратися чаду.

Якщо буде зовсім складно, переберуться у село до маминої хати. Мама зараз на заробітках в Іспанії, але кахельні печі в її помешканні надійні. Та й до лісу, щоб піти за патиками — рукою подати.

У Сергія, який постійно живе у селі, котел на дровах. Але без електрики він теж не буде ганяти гарячу воду по трубах. Бажані вольти-ампери Сергій отримує від заздалегідь заряджених автомобільних акумуляторів. Коли вони виснажуються, заводить дизельний, придбаний ще у «добрі часи» генератор, який споживає 800 грамів солярки на годину. Від виробленого ним струму живиться не тільки котел, а й холодильники, мікрохвильовка. Є світло у всіх кімнатах, у хліві, працює телевізор, «вай-фай», що дає змогу дистанційно навчатися за комп’ютером доньці-студентці. Від домашньої «електростанції» заряджують телефони й павербанки. Приходять зі своїми ґаджетами і сусіди.

Сергій думає, як би то на майбутнє придбати і поставити на городі сонячну батарею — і в такий спосіб бодай частково позбутися енергетичних проблем. А поки це питання не вирішено, пам’ятає про запасний тепловий варіант — старі кахельні печі. Їх, за наполяганням тещі, не розвалили, коли робили євроремонт. У разі чого, розпалять там.

Пан Микола як домашню енергоустановку використовує двигун від мотоблока для селянських робіт. Придбав його за 12 тис. грн — тоді як найдешевший і такий дефіцитний тепер генератор обійшовся б щонайменше у 20 тисяч грн. Солярку цей мотоблок споживає «по-божому» — всього 200 грамів на годину. Коли є світло у хаті, на гуркіт «мінітракторця» під вікном не зважають…

Львівський пенсіонер Володимир Іванович проблем з теплом не має. Його стареньке помешкання, збудоване ще «за бабці Австрії», обігрівають газом такі ж давні п'єци з білого кахлю. З початком енергокризи пан Володимир частково перейшов на опалення дровами. Кілька їх оберемків зять привіз із сільської «фазенди». Десь в Інтернеті ґазда вичитав, що спалювати їх можна ефективніше, якщо у розпалену пічку — у певних пропорціях, у певний час — вприскувати… воду. Утворена газова суміш підвищує коефіцієнт горіння. З допомогою цього пристосування, каже господар (але ділитися секретом не хоче), на обігрів кімнати дров у нього іде удвічі менше, ніж раніше.

І під кінець — кілька слів про саморобне світло знайомої бухгалтерки Галини. За порадою одного шофера, вона змайструвала простенький мініліхтарик. У сірникову коробку кладе дві «пальчикові» батарейки. З одного боку під'єднує до них вусики-клеми 3-вольтного світлодіода. З іншого боку замикає батарейки 50-копійчаною монетою. Для зручності коробку можна скріпити скотчем. Тільки всієї роботи! При отриманому яскравому світлі, переконався сам, можна читати. Можна й готувати їжу, присвітити собі у темній комірці, під'їзді, підвалі. А якщо встановити три такі пристосування у кімнаті, видно у ній буде майже, як удень.
Пані Галя запевнила мене, що цим «самопальним» ліхтариком можна світити і пів року. Хочеться вірити, що цей її та інших краян досвід на так довго нам не знадобиться.