«Хліб найперше потрібен солдатам, а собі я надбаю сам...»
У лихі часи пенсіонер розраховує не на державу – на себе
Війна війною, а сіяти треба. За таким негласним правилом живе у ці дні колишній механік райсільгосптехніки Степан Швидків. Щоб не обтяжувати країну, яка з усіх сил захищається від ворога, 73-річний пенсіонер-інвалід (у колгоспні часи втратив око) самотужки втілює домашню продовольчу програму.
Степан Сафатович мешкає на околиці Бережан. Не має часу на телевізор, на порожні балачки телефоном – з ранку до пізнього вечора займається домашньою господаркою. Доглядає корову, свиню, курей, під його опікою чималенький город, сад, сіножатка. Завдяки їм весь рік має на столі власні молоко, сир, сметану, яйця, м’ясо, овочі, картоплю, фрукти, спечений з власного борошна хліб. Товариш Іван, який тримає у нього пасіку, підсобляє медом...
Основна земельна ділянка пана Степана – за вісім кілометрів від міста, на батьківському обійсті. Через війну цієї весни господар кардинально змінив структуру посівів. Більшу частину відвів під яру пшеницю – хоче сподіватися на власне збіжжя, а не на магазинне. На решті площі посадить картоплю, а для худоби – кукурудзу і гарбузи.
Власний хліб обходиться дорогою ціною. Тільки на насіння ярої пшениці (придбав його два центнери) витратив заощаджених з пенсії дві тисячі гривень. Щоб зорати, закультивувати і заволочити виділене під зернові поле, витратив 100 літрів солярки (4500 грн). Щоб згодом підживити пшеничку, треба буде придбати два мішки селітри (коштують 2600 грн). Ще не менш ніж 400 грн доведеться витратити на обробіток посівів від бур’янів. А скільки коштуватимуть послуги комбайнера, можна тільки здогадуватися. За попередніми підрахунками, за кожен скошений ар лану доведеться викласти 40 грн – а їх у нього 50...
– Наш домашній хліб буде смачним, але не солодким... – каже Степан Сафатович. І додає: – Сподіваюся зібрати зі свого поля не менше двох тонн збіжжя. Вистачить мені і ще комусь... Я взагалі не планував цього року сіяти зернові. Але через війну, через можливу нестачу зерна у країні сію їх. Нехай держава зі своїх резервів найперше забезпечує хлібом наших солдатів, а я на її допомогу не розраховую – постараюся дати собі раду сам.
Ось у такий спосіб пан Степан підтримує рідну країну. По-своєму допомагають їй його доньки. Наталя, педагог, із вироблених батьком продуктів через день пече для фронтовиків тістечка. А Оксана у далекій Німеччині збирає нашим воїнам пожертви для закупівлі бронежилетів і медикаментів. Приготовленими до відправки в Україну пакунками заставлено всю кімнату…
Читайте також: У 80 літ пече захисникам хліб