«Негативні записи у щоденнику – спадщина авторитарного навчання»

«В американських, канадських, європейських школах немає такого поняття, як батьківські збори. Вчителі розмовляють з батьками тет-а-тет. Зараз — онлайн. І це щире підтримувальне спілкування. Бо вам ніколи не будуть скаржитися на вашу дитину чи сварити її. Навпаки. Якщо є певні негаразди, зроблять все, щоб якомога швидше допомогти дитині їх подолати. З максимальним збереженням психіки», — написала на своїй сторінці у Фейсбуці письменниця та журналістка з Одеси Зоя Казанжи.

«Коли дитина втрачає впевненість у собі, все інше стає неважливим…»

Зоя Казанжи розповіла про досвід їхньої сім’ї. Її донька живе у Канаді. 5-річна онука Наомі вже навчається у початковій школі. І ось вчителька у розмові з ма­мою Наомі якось зауважила, що «у вас не дуже впевнена у собі ді­вчинка…». «Наомі я завжди під­тримую і хвалю, — продовжила вчителька. — Навіть якщо щось пише не дуже точно. Але це не надто важливо. Вона все одно навчиться і читати, і писати, і ра­хувати правильно. А якщо втра­тить впевненість у собі, то все буде неважливим…».

Зоя Казанжи зауважила, що хотіла плакати від цієї розмови. «А сьогодні, після вихідних, На­омі не хотіла йти до школи. Ска­зала, їй потрібний ще один ви­хідний. Пішла зі сльозами. За годину вчителька написала лис­та мамі Наомі: „Сьогодні Наомі було тяжко. Зараз у неї все до­бре. Ми домовились, що кож­ного разу, коли вона без сліз приходитиме, буду дарувати їй наклейки. Сподіваюсь, це нам допоможе“. Треба просто зна­ти, як Наомі любить наклейки. І я думаю: скільки психологічних, персональних проблем ми мо­гли б уникнути, якби і ми, і наші діти отримали свого часу під­тримку від дорослих — сім’ї, вчи­телів. Бо коли втрачаєте впев­неність у собі, все інше стає неважливим…».

Зоя Казанжи розповіла ще одну цікаву та повчальну історію. «Щоб ви не думали, що за кор­донами України все прекрасно. У канадській старшій школі під­літки опановують не лише тео­рію, а й практичні навички, які будуть помічні і зараз, і у дорос­лому житті. Донька мого знайо­мого отримала у школі завдання. Їй видали ляльку в люльці-авто­кріслі. Всередині ляльки є спе­ціальний чип, який регулює її «поведінку». І це означає, що ал­горитм ляльки дуже схожий на алгоритм справжньої дитини. Тобто лялька може «прокину­тись» у будь-який момент. Може «заплакати». Їй потрібно буде «замінити підгузок». Вночі «наго­дувати». Ляльку треба розважа­ти, «заспокоювати», щоб почу­валася «щасливою». Піклування і зусилля учениці відстежуються теж. І передаються вчителю за допомогою електронного при­строю. Такі ляльки, до речі, отри­мують не лише дівчата, а й хлоп­ці. Що це дає учням? Аби підлітки зрозуміли, наскільки це відпові­дально, як розпоряджатися сво­їм часом, якщо у вас є діти. І ба­гато інших важливих речей, які бажано знати завчасно.

Мій знайомий зі своєю донь­кою поїхав у торговельний центр. Його донька-підліток взя­ла зі собою ляльку в автокріслі. Бо залишити «дитину» не було з ким. Проте коли люди бачили дівчинку-підлітка з «немовлям», вдавалися до відвертих образ. Хтось казав «яка ганьба!». Інші, що мій знайомий «придурок, тому що дозволив своїй доньці так рано народити маленьку ди­тину». Або «він просто дупа, тому що змушує свою старшу доньку носити важке автокрісло з мо­лодшою дитиною». У більшості випадків люди навіть не намага­лися розібратися…".

«Негативними зауваженнями у щоденнику вчитель виносить собі вирок…»

Які методи комунікації з бать­ками має використовувати су­часна українська школа? Якщо вам пощастило, і у ваших ді­тей сучасна вчителька, є шанс, що вона шукатиме індивідуаль­ний підхід до вашої дитини (кажу з власного досвіду). Спробує будь-яку проблему вирішити, а не заговорити її. Подзвонить батькам або напише у приватні повідомлення. А не писатиме у щоденнику щось на кшталт «по­ведінка жахлива!». Не розумію, коли вчитель «виливає» у щоден­ник увесь свій негатив, не стара­ється достукатися до дитини… Ще гірше, коли вчитель заля­кує дітей («підеш до директора» тощо), або принижує…

Чи має право педагог «спису­вати» щоденник дитини негатив­ними зауваженнями та ще й ви­користовувати червону ручку? Про це журналістка «ВЗ» запи­тала у доцента кафедри сус­пільствознавчої освіти Львів­ського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Галини Сохань.

«Про запис у щоденнику з не­гативним коментарем у сучас­ній школі не може бути й мови! — вважає Галина Сохань. — Освіт­ній вектор зараз інший — похвала за найменші успіхи і підтримка у вирішенні тієї чи іншої проблеми. Схожі записи травмують дитину, можуть виховувати комплекс не­повноцінності. Вони не моти­вують вчитися краще, успішно соціалізуватися. Неуспіх чи не­вдача учня — це неуспіх і невда­ча конкретного вчителя чи бать­ків учня.

Зараз актуальна педагогі­ка партнерства, де вчителі, учні, батьки (представники громади) — рівноправні учасники освітньо­го процесу. Негативні записи у щоденнику — «спадщина» авто­ритарного навчання. У сучасній демократичній школі має бути повага до гідності кожної лю­дини, як до учня, так і до вчите­ля. Про червону ручку взагалі не йдеться — є метод «зеленої руч­ки».

«Ви часто стикаєтеся з та­кими випадками, коли вчите­лі „бомблять“ учнів своїми зау­важеннями?» — запитую. «Такий підхід до учня може розгляда­тися як булінг з боку вчителя, — каже пані Галина. — Коли сама вчилася у школі, це було, на жаль, нормальним явищем. Об­разливими негативними заува­женнями у щоденнику вчитель виносить собі вирок, що йому не місце у школі…».

«Як мають діяти вчителі, якщо не задоволені поведінкою чи на­вчанням дитини?» — цікавлюся. «Класний керівник має запитати, коли у батьків є вільний час для спілкування. Зараз кажуть про те, що не повинно бути загаль­них батьківських зборів, де би при всіх обговорювали пробле­ми у навчанні чи поведінці кон­кретного учня. Це неетично, бо принижує гідність і учня, і його батьків».

Читайте також: Коли здорове харчування, тоді — успішне навчання