«Ще трохи, і будемо жити при «зеленій» диктатурі...»

Перед літніми депутатськими канікулами «слуги народу» Микола Стефанчук (рідний брат віцеспікера парламенту Руслана Стефанчука) та Іван Калаур внесли у Верховну Раду контраверсійний законопроєкт. Суть його — наділити президента додатковими повноваженнями, дати йому право ухвалювати «політико-правові» рішення. В опозиції угледіли у цьому черговий намір монобільшості перетворити главу держави у безконтрольного, авторитарного монарха, диктатора, який, обходячи Конституцію, закон, виносить рішення за принципом політичної доцільності.

Автори законопроєкту мотивують свої ініціати­ви благими намірами. Ка­жуть, що розробили його «з ме­тою забезпечення своєчасного й ефективного захисту прав лю­дини», «щоб унеможливити ухи­лення від кримінальної відпові­дальності осіб, які вчинили тяжкі чи особливо тяжкі злочини на тимчасово окупованій терито­рії України». Поняття давнос­ті щодо такого роду злочинів не застосовуватиметься.

В одній із запропонованих норм ідеться: «з метою… при­скореного вирішення питань, пов’язаних з агресією Росії про­ти України (щодо повернення на Батьківщину осіб, які утриму­ються чи притягуються до кри­мінальної відповідальності або засуджені на території держави-агресора; повернення таких осіб з тимчасово окупованої терито­рії України), президент України може ухвалювати політико-пра­вове рішення як винятковий кри­мінально-правовий захід».

У чому саме суть такого по­літико-правового рішення, не пояснюється. Що це буде: пре­зидентський указ про поми­лування невинних чи рішення Гаранта про позасудове пока­рання злочинців? Як ці, доволі дискусійні, новації сприймуть зарубіжні експерти-правознав­ці, зокрема Венеційська комі­сія?

Законотворці від «СН» пере­конують, що «політико-право­ве рішення» покликане забезпе­чити правову процедуру обміну осіб, які на законних підставах захищали незалежність Укра­їни і які засуджені на території країни-агресора чи на тимчасо­во окупованій території України. Кажуть, що ці норми є тимча­совими, будуть скасовані піс­ля деокупації, коли проблема обміну (вочевидь, ідеться про військовополонених) втратить свою актуальність.

Вкрай критично оцінив цю ініціативу колишній фронто­вий волонтер, колишній голо­ва Луганської військово-цивіль­ної адміністрації Георгій Тука. Ось як він розшифрував «ноу-хау» від «слуг»: «…Якщо рішення президента не відповідає чин­ному законодавству але, з точ­ки зору президента, є політично доцільним, то він має право на ухвалення таких рішень… „Если нельзя, но очень хочется, то — можно“. З кожним днем ми все далі від прийнятих норм демо­кратії та верховенства права! З кожним днем ми все ближче до диктатури під назвою „політич­на доцільність“. Жоден ЗЕфанат не здатен визначити ту межу, на якій зупиниться Зеленський. Так само, як і жоден із цих шану­вальників Зеленського не усві­домлює того, що, рано чи пізно, Зеленський піде. І яким чином буде використовувати ЗЕлені механізми „політичної доціль­ності“ його наступник, відпові­ді немає».

Такі ж тривоги у наукового співробітника Інституту дер­жави і права ім. В. Корецького Андрія Смолія: «Цей документ передбачає, що президент зможе «приймати політико-правове рішення як виключ­но кримінально-правову дію». Тобто особисто Зеленський буде засуджувати та вести розслідування? Смішно? Вже стає зовсім не смішно, бо вони збираються протягнути саме таке.

Це вже навіть не лукашенків­ська Білорусь. Це вже щось схо­же на совєцько-сталінські часи, коли були розстрільні трійки та особисті рішення Сталіна.

Спочатку він (Зеленський) розтоптав Конституцію. Потім знищив законний парламент. Потім почали кидати за ґрати волонтерів та військових. По­тім — «рішення» РНБО. І ось те­пер Зеленський сам хоче визна­чати, кого садити, а кого — ні. Ще трохи, і будемо жити при «зеле­ній» диктатурі…"

Коментар для «ВЗ»

Євген Магда, виконавчий директор Інституту світової політики

Є така приказка: благими намірами устелено шлях до пекла. Вона повніс­тю передає ситуацію, про яку йдеть­ся… Пригадайте обмін військовополонених наприкінці 2019 року. Тоді українська влада видала так званим «днр», «лнр» осіб, яких у нас було засу­джено за тероризм, а щодо деяких, як-от колишніх «беркутівців», судові про­цеси навіть не було завершено. Тобто, якщо є прагнення робити такі політичні рішення, то команда Зе­ленського їх уже робила.

Думаю, цей законопроєкт не пройде експертну оцінку у пар­ламенті. Бо президенту пропонують надати не властиві йому повноваження — і тим самим порушити Конституцію, законо­давство України. Ініціюючи подібні закони, парламентарії ство­рюють враження, що «все погоджено і узгоджено». Один з ініціа­торів — рідний брат першого віцеспікера, який працює у команді Зеленського чимось на кшталт «правового гуру».

Суспільно-політичний клімат в Україні є таким, що подібні сумнівні ініціативи не пройдуть. Якщо «слуги» цього не розумі­ють, це означає, що вони дуже далеко відірвалися від народу.