«Гірчичник» – за державну мову?

Зголоднілий за футболом український глядач у 15-му турі вітчизняної Прем’єр-ліги побачив чимало цікавих матчів. Але чи не найбільший резонанс серед спортивного загалу викликав поєдинок у «столиці Галичини», в якому гравці ФК «Львів» суперничали з «Колосом» зі села Ковалівки на Київщині. Як не прикро було господарям поля та їхнім симпатикам, приїжджі «селяни» перемогли «містян» — 2:0. Однак не перемога/поразка на «Арені Львів» збудила підвищений ажіотаж у пресі. А епізод на 67-й хвилині матчу, який має відношення не до спорту, а до політики. До великої державної політики.

Ось як у розмові із кореспонден­том «Високого Замку» відтворив цей інцидент наставник «Льво­ва» Віталій Шумський, який був в епі­центрі події:

— Під час гри (на той момент ФК «Львів» поступався гостям з рахунком 0:1. — І. Ф.) я підійшов до четвертого ар­бітра Кривоносова і запитав його дещо щодо перебігу матчу. А саме: чому по­рушення правил фіксують тільки у наш бік? Арбітр почав відповідати мені ро­сійською мовою. До того ж неприпус­тимим зверхнім тоном. Я кажу: чому зі мною розмовляєте російською? Піс­ля цього Кривоносов по рації зв’язався із головним арбітром Копієвським і ска­зав йому: «Дай тренерові жовту картку!». Суддя зупиняє гру, біжить до мене і ро­бить попередження. За що — так і не по­яснив.

Ніколи у мене не було такого, щоб че­рез мою мову хтось давав картки. Багато у нас російськомовних арбітрів, футбо­лістів — але ніхто нікого не карав за те, що хтось розмовляв українською…

— Чи хтось чув вашу перепалку з ар­бітром? Адже Кривоносов може ска­зати, що ви свою версію видумали…

— Біля нас стояли телекамери, мікро­фони — все було чути. Відразу біля чет­вертого арбітра перебував представник телеканалу «Футбол». Він теж усе це чув. Мені нема що приховувати. Я не хамив, спокійно розмовляв з людиною. У фут­больних правилах немає пункту про по­карання, якщо розмовляєш українською. Перший раз таке бачу! Виходить, у своїй країні, у центрі Галичини, я не маю права розмовляти рідною мовою? Тим більше — 20 лютого, у роковини масових розстрі­лів учасників Революції Гідності…

Пояснення іншого змісту надали зго­дом Українській асоціації футболу голо­вний арбітр матчу Віктор Копієвський (Кропивницький) і резервний суддя Микола Кривоносов (Київ). За їхніми словами, жовту картку тренер львів’ян Шумський отримав «за систематичні за­уваження у грубій формі арбітрам і пу­блічні претензії протягом гри». Більше того, Кривоносов пообіцяв подати в суд на Шумського — через те, що той начеб­то вчинив наклеп на нього.

Інцидент набув великого розголосу. Уповноважений уряду із захисту дер­жавної мови Тарас Кремінь звернувся до голови Української асоціації футбо­лу Андрія Павелка з проханням «надати пояснення щодо ситуації із використан­ням суддями недержавної мови під час обслуговування матчу та пред’явлення жовтої картки тренеру ФК „Львів“ — за можливою ознакою мовної дискримі­нації». Звернення омбудсмена — цілком мотивоване. Із 16 січня 2021 року укра­їнських громадян повинні обслуговува­ти державною мовою. Футбольні арбітри входять до цієї сфери. Згадайте оголо­шення дикторів на стадіонах: «Сьогод­нішній матч обслуговують…».

В УАФ зреагували на лист Креме­ня. Комітет з етики та чесної гри розпо­чав перевірку інциденту. Пообіцяв опита­ти свідків, вивчити інші матеріали — щоб з’ясувати всі обставини епізоду і зрозумі­ти, чи не було порушено етичний кодекс…

Поки у Будинку футболу ламають го­лови над цим, висловлю свої зауваги щодо дотримання мовного законодав­ства в українському спорті. Тут, як мо­виться, роботи — непочатий край, цілина. Державна мова тяжко пробиває собі до­рогу на вітчизняних аренах. Так, на ста­діонах у нас виконують державний гімн, вивішують синьо-жовтий прапор, укра­їнською подають довідкову інформа­цію, нею ж транслюють матчі і беруть інтерв’ю. Але «солов'їна», за невеликими винятками, не стала рідною для наших спортсменів. Лише кілька тренерів (се­ред них — колишній наставник львівських «Карпат», хорват (!) Ігор Йовічевіч) спіл­куються нею. Для решти наставників — це «непідйомна» проблема. У тому числі, для керманича національної збірної. Ан­дрій Шевченко досконало знає італійську (бо нею треба було спілкуватися у «Міла­ні»), англійську (без неї не можна було порозумітися з напарниками у «Челсі»). Української ж головний тренер україн­ської збірної, що походить зі села Двір­ківщини на Київщині, чомусь не вживає. Щоправда, розмовляв нею один раз — перед виборами у Верховну Раду декла­мував на телекамери поезію Тараса Гри­горовича…

Якщо наші «верхи» не поважають дер­жавну мову, то хіба шануватимуть її чи­новники дрібнішого калібру, ті ж самі ар­бітри? А може, щодо таких «ігнористів» варто було б запровадити санкції? Не сумніваюся: якби умовою їхньої атестації (а отже — чималих заробітків) було зна­ння української, «люди у чорному» нею щебетали б усі як один…

Аргументи «метрів» на кшталт «нє хачу ковєркать прєкрасную вашу мову» не ви­тримують критики! Була би повага до країни, де живуть і працюють, — вивчи­ли б українську. Так, як свого часу зро­били це президент Національного олім­пійського комітету, колишній донеччанин Сергій Бубка, експрезидент ФФУ Гри­горій Суркіс, колишній міністр спорту, олімпійський чемпіон з баскетболу Олек­сандр Волков, народний депутат, чемпі­он світу з вільної боротьби Жан Беленюк, колишній голкіпер національної збірної, кримчанин Максим Левицький. А коли нема бажання, з’являються відмовки…

І ще про одне. Наші арбітри дуже не люблять, коли «наїжджають» на пред­ставників їхнього цеху. Досить комусь із президентів клубів, тренерів чи футбо­лістів сказати «криве» слово на адресу рефері, спрацьовує сумнівна корпора­тивна солідарність: колеги «ображено­го» буквально знищують команду «кри­тикана». Не побачать або ж видумають порушення, не зарахують гол, обкладуть гравців «гірчичниками»… Боюся, щоб та­кої «вендети» не сталося і у випадку зі «Львовом» — після того, як свої претензії висловив Віталій Шумський.

— Як буде — так буде, — на завершен­ня каже у розмові з нами головний тре­нер «Львова». — У мене совість чиста. Ні­кому нічого поганого не зробив. Сказав те, що думаю. Бо у мене така громадян­ська позиція.

Коментар для «ВЗ»

Мирослав Ступар, заслужений працівник фізичної культури і спорту України, колишній арбітр ФІФА (обслуговував чемпіонат світу 1982 року)

Маємо брак культури. Усі суб’єкти футболу — гравці, тренери, судді — повинні поважати один одного. Як розмовляти під час матчів, здається, не прописано у нашому футбольному регламенті. Але коли тренер звертається по-українськи, я відповів би йому по-українськи. Ми ж бо живемо в Україні!

Треба було розібратися мирно, без конфлікту, без жовтих карток. І це не ви­пливло б на шпальти газет, в Інтернет. Шумський і Кривонос повинні порозумітися між собою. І поставити в цій історії позитивну крапку.