"Хлопці, я вчу вас того, що може врятувати вам життя"

У вівторок, 14 липня, Львівщина прощається із загиблим на Донбасі краянином — командиром взводу 24-ї окремої механізованої бригади імені Короля Данила, молодшим лейтенантом Тарасом Матвіївим.

Панахиду по 31-річному воїнові відправлять у гарнізонному храмі Петра і Павла. Потім зі своїм колишнім випускником попрощаються курсанти Національної академії Сухопутних військ ім. Гетьмана Петра Сагайдачного. Десантники вишикуються у почесній варті вздовж вул. Стрийської (до Податкової). По дорозі додому перед Тарасом схилять голови жителі Миколаєва, Дроговижа, Розвадова, Вериня, Крупська, Роздолу, Березини, Дем'янки Лісної, Заріччя… О 22.00 тіло полеглого офіцера доправлять у церкву Св. Воскресіння Господнього у Жидачеві, місті, де виріс і пройшов становлення новітній Герой України.

Указ про присвоєння Тарасу найвищого звання у державі — «за особисту мужність, виявлену в захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народові» — у понеділок підписав президент. Свій останній бій Тарас прийняв під селом Троїцьким на Луганщині. Окупанти влаштували провокацію біля позиції, яку займав взвод Матвіїва. Почали обстрілювати її. Тарас побіг на підмогу побратимам, по яких вороги гатили найбільше. Тоді росіяни, крім мінометів, ударили з артилерії, застосували самохідні гармати. Очевидці кажуть, що вогонь противника був таким потужним і щільним, що довкола все палало. Справжнє пекло!

Одна з мін влучила у бліндаж, де перебували двоє наших воїнів. Бліндаж обвалився і загорівся. Молодший лейтенант Матвіїв кинувся туди рятувати поранених побратимів. Витягнув їх і переніс у безпечне місце.
А в цей час на зораній вибухами позиції, всього за два метри від Тараса, вибухнула ще одна ворожа міна. Кілька її осколків завдали нашому офіцерові важких поранень, один шматок смертоносного металу вп'явся йому у голову. Тараса терміново евакуювали. Був непритомний, але ще живим. Однак по дорозі до госпіталя його не стало…

За професією Тарас Матвіїв — журналіст, випускник Франкового університету. Пригадую, як років десять тому він разом зі своїм тезком, студентським товаришем, уродженцем Стрийщини Тарасом Середичем (нині — кореспондент одного з центральних телеканалів) приходили до нас на практику у «Високий Замок». Найбільше запам'ятався безкомпромісністю у принципових питаннях, коли йшлося про справи державні, громадські. Цю безкомпромісність Тарас проявляв, коли згодом працював в опозиційних до режиму Януковича виданнях. Його зброєю було слово.

Але не на словах, а на ділі Тарас виявляв свою патріотичну, громадянську позицію. Він збирав кошти для хворих на рак і протестував у Києві проти ухвалення дискримінаційного для українців мовного закону авторства Ківалова-Колесніченка. Боровся за демократичну, європейську Україну на Майдані. У 2015 році пішов на фронт захищати її від агресора. Будучи депутатом райради, на своїй малій батьківщині воював проти власників гральних автоматів, які нелегально промишляли у його рідному місті, призводячи до людських трагедій серед земляків. Тарас із однодумцями блокував потяги з незаконно вирубаним лісом. А ще, пригадую, навчав місцевих старшокласників, усіх охочих азів військової справи, показував, як надавати пораненим першу медичну допомогу. В одному з випусків «Високого Замку» ми розповідали, як такі похідні курси пройшла вчителька-пенсіонерка одного із жидачівських сіл. Цей сенсаційний факт повідомив тоді нашій газеті саме Тарас Матвіїв…

Рік тому він, син вчительки-поетеси і ветерана МВС, «чорнобильця», пішов служити у Королівську бригаду. Перед тим у Академії сухопутних військ пройшов курси лідерів… Він лідером був по життю. Тарас жив Україною. Вона йому боліла. У цьому можна переконатися, бодай перечитавши його записи у Фейсбуку. Ось лише деякі з них, літні:

«Наше військо скорочують на 40 тисяч. Під час війни. Супроти війська Росії. Польща планує збільшити армію майже вдвічі, до 200 тисяч. Литва — на 25%, Латвія — на 20%. Питання: як така „оптимізація“ допоможе здобути перемогу? Відповідь: політична верхівка не планує здобувати перемогу, і їй не потрібна боєздатна армія».

«Уперше випробував себе на Gorgany RACE. Разом з друзями із Жидачева пробіглись Карпатами… Понад 40 км закутками гір, майже 12 годин безупинного руху, автономне орієнтування на місцевості… То було трудно! Але коли поряд такі ironmanи — усе під силу!».

«Мліє степ Донбасу. В очікуванні пожеж і визволення».

Допис від 5 липня, про спраглий степ Донбасу, був останнім у житті Тараса Матвіїва. Новітнього Героя України. Надалі Україна захищатиме себе уже без нього. Але з його іменем.

А тим часом…

На прохання матері, перше прощання з Тарасом Матвіївим відбулося на київському Майдані. Тарас був серед найактивніших учасників Революції Гідності. Там же, у центрі столиці, міністр оборони вручив батькові загиблого «Золоту Зірку» Героя. Батько, який супроводжував тіло сина з фронту, побажав, щоб усі наші хлопці повернулися з фронту додому живими. І з перемогою.

Коментар для «ВЗ»

Ярослав Гаврильчук, заступник міського голови Жидачева

Наше місто добре знає Тараса. Він був ініціатором багатьох громадських починань. Його любили, особливо — у школах, з учнями яких він займався патріотичним вихованням. Наш священик Василь Юрів сказав про Тараса так: «Це була людина, на які покладалися великі сподівання». Під час початкового військового вишколу школярів на нашому міському стадіоні він, пригадую, казав десятикласникам: «Хлопці, я вчу вас того, що може врятувати вам життя». Жидачів отримав першого Героя. Це багато до чого нас зобов'язує.