Бутафорний карантин Зеленського

Від часу оголошення анти­коронавірусного каранти­ну президент чи не щодня з’являється в ефірі. Пробіга­ючи очима по телесуфлеру, який транслює заготовлений іміджмейкерами текст, Воло­димир Олександрович голо­сом турботливого «батька нації» звертається до співвіт­чизників. У своїх відеоблогах благає нас залишатися за можливості вдома, частіше мити і знезаражувати руки, дезінфікувати приміщення, носити захисні маски…

Мовляв, усе буде добре — тільки будьте, дорогі мої, дисциплінованими. Дає зрозуміти, що держава і він, її керманич, захистить нас від не­видимої напасті.

Мільйони українців вірили сло­вам свого президента і до зне­моги обмежували себе у звич­них правилах життя. Однак дуже швидко засумнівалися у щирос­ті його слів. Бо президент на очах всієї країни не раз демонстратив­но ігнорував свої ж «цеу».

Взяти хоча б крайній його «похід у маси» — робочу поїзд­ку до Хмельницької області. Зе­ленський, спілкуючись із ря­довими подолянами і своїми підлеглими, забував, що таке захисна маска. Прикметно, що поруч з ним у ці моменти пере­бував головний санітарний лі­кар країни Віктор Ляшко, проте зауважень господареві Банкової чомусь не робив…

Очевидцем злісного ігнору­вання з боку президента антико­ронавірусних вимог був корес­пондент «Української правди». Ось одна із цитат його репор­тажу: «Впродовж двох днів ро­бочої поїздки Офіс П У і Володи­мир Зеленський то надягають, то знімають маски, залежно від обставин. І настрою».

Журналіст кілька разів за­значає, що санепідеміологічних вимог дня не дотримуються ні глава держави (пчихає, прикри­ваючись рукою), ні співробітники його канцелярії, ні охорона, яка вешталася з відкритими ротами. Суворі джеймсбонди мовчать, коли якась експресивна моло­дичка продирається крізь натовп зробити селфі із Зеленським — президент дозволяє їй не одяга­ти маску (!!!). Коли хмельничани (невідомо, у кого з них який діа­гноз) декламують під вухо Зе!-президента свої вірші, тицяють високому гостеві петиції і фут­болки для автографів…

Забувши про соціальне дис­танціювання і обмеження щодо роботи закладів харчування, Зе­ленський без захисної маски зі своїм почтом іде… пити каву до підприємця. Головний санлікар країни знову мовчить. Ще й до­лучається до кавування.

Президент обідає у рестора­ні за одним столом зі столичним і регіональним політбомондом. Заходить до тиру і за великого напливу глядачів вправляється у стрільбі з лука. Мовчок! А як же зі здоров’ям Верховного голов­нокомандувача, який не дотри­мується соціальної дистанції? Чому його життя піддавали ри­зику? Президенту потрібен був свіжий піар? Зеленський роз­повідає журналістові, що під час суспільної депресії хотів «зара­зитися коронавірусом», ізолю­вати себе на Банковій, пережи­ти хворобу — начебто для того, щоб показати людям, що це — страшно, але що від цього мож­на вилікуватися. Від такого по­становочного експерименту у Зеленського врешті-решт від­мовилися, бо в його команді ви­рішили, що це вже був би «пере­бір»…

Що правда, то правда. Ко­лишній керівник «Кварталу 95» відверто переграє у своїй не­вдалій ролі антикоронавірусно­го рятівника народу. І тоді, коли без потреби їздить в аеропорт зустрічати комерційний (аж ніяк не гуманітарний) рейс нашої «Мрії» з підробленими сертифі­катами. Коли мовчить, знаючи, що у розпал карантину член пре­зидентської фракції Микола Ти­щенко збирає нардепів-«слуг» для гулянки у своєму рестора­ні «Велюр» (а в цей час на хар­чевнях простих смертних висять замки). Коли театрально, за по­радою заступника керівника свого Офісу Кирила Тимошенка, іде у супермаркет по продукти — так, щоб «свого хлопця» помітив простий народ.

До своїх «антипандемічних» піар-заходів Володимир Зелен­ський долучає дружину. Вона тепер розсилає вітання ліка­рям, які заразилися коронаві­русом і побороли хворобу. Ме­дикам від цього не легше. Вони хотіли б отримати від верхів на­дійну антивірусну амуніцію і обі­цяну 300-відсоткову надбавку до своєї зарплати. Таке природ­не бажання було і у 26-річного лікаря з Волині Віталія Денисю­ка, який, виконуючи професій­ний обов’язок, підхопив «коро­ну». Однак жодного фінансового донорства зі своїми скромни­ми 4,5 тис. грн зарплати від Зе!-влади не дочекався. З болем написав про це у соцмережах і проілюстрував блог «подякою» від дружини президента.

Зеленський на цей критичний пост образився. Неприємну іс­торію з «благодійництвом» сво­єї Олени несподівано повернув в інший бік. Задумав розробити екзотичний закон про функції… першої леді — аби всі знали, що вона зобов’язана робити, а які претензії виборців до неї необ­ґрунтовані. Як-от критика лікаря Денисюка. Мовляв, це не робо­та першої леді — давати надбав­ки до зарплати.

Закон для рідної дружини — це те, що нагально потрібно українцям під час пандемії?

Представник «Європейської Солідарності» Микола Велич­кович зіронізував з цього при­воду: «…Це якась „бздура“, на­магання відволікти нас всіх від якихось речей, які найближчими днями буде вкинуто у суспіль­ство…».

Ексцентрично Володимир Зеленський поводився колись на артистичній сцені. Так само виступає він на подіумі полі­тичному. За шоубізнесову екс­центрику Зеленський збирав оплески в залі і високі гонора­ри. Наслідки ж політичної екс­центрики Зеленського, якої стає все більше, можуть бути плачевними.

Коментар для «ВЗ»

Сергій Таран, директор Міжнародного інституту демократій:

— Під час пандемії в Україні запанували «велюрові» стандарти. Від рядових громадян вимагали суворо дотримуватися каранти­ну, а своїм можна було все. Показовий приклад цього — балюван­ня у ресторані «слуги народу» Тищенка у час, коли конкурентні ресторани було зачинено. Апофеоз політики подвійних стандар­тів — поведінка самого Зеленського, який публічно, перед каме­рами, демонструє неповагу до власних рішень. Це посилає дуже негативний сигнал суспільству: якщо нашим вождям усе можна, то це можна і нам. У всіх сферах.

Ніяких серйозних карантинних заходів в Україні не вживають. Тому бачимо нібито послаблення обмежень, але при цьому збіль­шується статистика захворювань, зокрема у Києві. Якщо в Європі послаблюють карантин на тлі успішної боротьби із коронавірусом, позитивної динаміки, то у нас — навпаки, це роблять на тлі нега­тивних цифр. Такі прямі наслідки «велюрової» політики.