Нікуди не втікати, не зникати

Поки щасливчики, які потрапляють у Верховну Раду дев’ятого скликання, допивають з друзями шампанське і вже думають, чим оновити свій гардероб для роботи у парламенті, невдахи виборчих перегонів, які до того носили у кишені посвідчення нардепа, на самоті або у вузькому сімейному колі переживають стрес. Для багатьох з них непотрапляння у святая святих української політики стало ледь не трагедією. А дехто зустрів нові реалії доволі стримано — бо звик стійко приймати удари долі, або ж заздалегідь підготував на випадок вильоту з Ради «запасний аеродром»…

Чи не найбільш емоційно від­реагував на свою поразку лідер Радикальної пар­тії Олег Ляшко (набрав 4,1% за­мість мінімальних 5%). «Народе мій, що ти наробив?! — апелює до загалу цей ексцентричний по­літик. — Найганебніші вибори українського парламенту! Пародія на диктатора отримала усю вла­ду, але і за все відповідатиме пе­ред людьми, перекладати відпо­відальність більше немає на кого. Я і наша команда — в опозиції до Зеленського і його всевладдя! Ми нікуди не йдемо і не припиня­ємо боротьбу за Україну!».

Думаю, навіть без свого де­путатського статусу популіст Ляшко, за яким найбільше нудь­гуватимуть довірливі селяни і міські пенсіонерки, не зникне з телевізійних екранів. У разі змі­ни політичної ситуації знову ві­зьме свої вила і, махаючи паль­чиком — «Я ж попереджав вас!», вкотре піде долати політичний Олімп.

Почуття образи на невдяч­ного виборця проглядається і в очільника «Громадянської позиції» Анатолія Гриценка (його політсила набрала лише 1,04%). «Якщо дійсно в краї­ні людей наших життєвих прин­ципів і цінностей лише 1% - то стає тривожно, — каже „перший непрохідний“. — Не за наше май­бутнє в політиці (без політики можна жити набагато спокійні­ше й успішніше) — стає тривож­но за майбутнє нашої країни».

Можна не сумніватися: після дошкульного фіаско без шмат­ка хліба Анатолій Степанович точно не залишиться. І далі чи­татиме лекції студентам Києво-Могилянської академії, де чет­вертий рік працює доцентом кафедри політології.

До кінця не повірив у свою по­разку Ігор Смешко (його «Сила і честь» отримала непрохідні 3,82%). Відставний генерал за­певняв (напевно, з підказки ке­рівника свого виборчого шта­бу Дмитра Гордона), що точно потрапляє у законодавчий ор­ган. Але реальність виявилася іншою. Смешко може спокійно жити на свою генеральську пен­сію і гонорари від участі у теле­ефірах. Але щось мені підказує, що команда Зеленського за­пропонує йому державну робо­ту. Навіть попри те, що донедав­на був радником Порошенка.

Ще трохи більше місяця їзди­тиме на роботу у Кабмін голова уряду Володимир Гройсман. Попри те, що проплачені соціо­логи малювали його «Українській стратегії» більше 5%, його партія набрала удвічі менше — 2,41%. Прикра невдача не виб’є Грой­смана з життєвої колії — нікуди не подівся його бізнес, яким за­ймається із 16 років. Опустив­шись на грішну землю, цей не­божитель матиме час подумати і про те, яку високу ціну має мар­нославство і політична зрада…

Зализують рани і кілька ко­лишніх «слуг народу» на Львів­щині. Чи не найтяжче, вочевидь, пережив свою невдачу Богдан Дубневич, на якого, здавало­ся, молилися у всіх селах Пус­томитівського району. Втім, сам він на людях нічим не виказує свого розчарування. Прощаль­ний депутатський пост Дубне­вича-старшого у фейсбуці про­сякнутий повагою до виборців. Й іронічною вірою у те, що новий депутат на його окрузі продо­вжить будувати дороги, відкри­вати школи, дитячі садки. Богдан Дубневич тепер, напевно, зосе­редиться на своєму великому бізнесі і його захисті від візитів НАБУ. Сам ексдепутат каже: «У мене відтепер з’явиться більше дорогоцінного часу, щоб прово­дити його з сім’єю, дітьми, вну­ками, друзями. А це — найголо­вніше в житті!».

Добре відпочити «вперше за останні п’ять років» (якщо не до­сягне бажаного після перера­хунку голосів) планує і Оксана Юринець. Запевняє, що «далі працюватиме на євроатлантич­не майбутнє України». Не ви­ключено, що пані Оксані, як і її колезі — Ганні Гопко, яка цього разу не брала участі у виборах, запропонують працю в якійсь міжнародній структурі…

Колишній член фракції «Народного фронту» Ігор Ва­сюник, крім підприємницьких справ, ґрунтовно займеться під­готовкою до місцевих виборів — планує стати мером Львова. А міністр екології Остап Се­мерак, якому не вдалося про­битися до парламенту через сокальський округ, розповів ко­респонденту «Високого Замку» таке:

— Рано ще говорити про мою майбутню роботу. Ще місяць працюватиму в уряді. А далі — будемо дивитися по ситуації. Одне можу сказати вам точно: я не відходжу з великої політи­ки. Я у ній з 1990 року. Все буде нормально.

Екснардеп Михайло Хміль теж поки що не визначився з но­вим місцем праці. Автору цих рядків розповів емоційно:

— І далі служитиму тим ідеа­лам, інтересам, які були у мене раніше. Прийму остаточне рі­шення після відпустки. Не ви­ключаю, що просуватиму ідею індустріальних парків в Україні, чим займався до свого депутат­ства.

Багато інших ексдепутатів заявили, що «нікуди не втікати­муть, не зникатимуть». А от Во­лодимиру Парасюку, на яко­го мають зуб у правоохоронних органах, після втрати депутат­ського імунітету, напевно, треба буде «шифруватися». Втім, сі­дати на дно цей політик не зби­рається. Після того, як через процедурну помилку не зумів зареєструватися на вибори, на­писав своїм симпатикам:

«На Верховній Раді життя не зупиняється. Я і без депутат­ського мандата не дам їм спокій­но жити. Заспокоюсь лише тоді, коли ця проклята система буде знищена, а всі ці продажні судді, прокурори, сбушники і т.д. будуть сидіти в тюрмі. Те, що вони зараз зробили, — маленька підніжка, від якої я не впав. Я завжди впевне­но стою на ногах, бо ноги в мене сильні».