Операція «Інавгурація»

Після півмісячної паузи у пленарній роботі парламент забурлив так, наче депутатам «енерджайзери» під «капот» вставили. Народні обранці ледь не соцзмагання під купо­лом влаштували — хто най­прийнятнішу дату інавгурації новообраного президента Во­лодимира Зеленського запро­понує. Прийнятність визна­чали, керуючись хто страхом перед можливим розпуском парламенту, хто бажанням «лобизнути» новому гаранту, а хто й намірами демонстратив­но плюнути йому у тарілку, аби не розслаблявся.

Депутатська лото-забава

Серед п’ятьох попередників Зеленського у президентсько­му кріслі найдовше довелося чекати на інавгурацію Вікторові Ющенку. Присягу третій прези­дент склав на 28 день після дати другого туру виборів (для по­рівняння: Віктор Янукович — на 18-й, Петро Порошенко — на 13-й після виборів). Такий же відрізок часу «відміряли» й у «Зе!Команді», запропонувавши провести інавгураційну цере­монію 19 травня. Пішов другий тиждень, відтоді як Зеленський озвучив цю дату на зустрічі з представниками парламент­ських фракцій, але до спільного знаменника президент та Вер­ховна Рада досі не дійшли. Пле­нарний тиждень, на який спікер анонсував крапку у питанні щодо інавгураційної дати, стартував з цілою колекцією проектів поста­нов про «Зе!День».

До двох пропозицій, раніше зареєстрованих позафракцій­ними нардепами Віктором Ба­логою та Сергієм Міщенком (в обох проектах — одна дата інав­гурації, 19 травня), додалося ще чотири. Скандальний депу­тат з «БПП» Сергій Каплін штов­хнув ідею про «подвійну» інавгу­рацію: 19 травня — у Верховній Раді, 3 червня — на «Олімпій­ському» (троль з Капліна ще той). Засновник міжфракційного об’єднання на підтримку Зелен­ського (гурток уже розпустили) Віталій Купрій не полінувався аж два авторські проекти видати. В одному запропонував призна­чити «посвяту» у президенти на 20 травня, в іншому — на 26-те.

Не втримався від ставки на «календарному тоталізаторі» і нардеп Олександр Сугоняко («БПП»). З його подачі у парла­менті з’явився шостий проект «інавгураційної» постанови: за­пропонована дата — 1 червня. Але, врешті, Сугоняко відкликав свій варіант.

Та на цьому депутатська гра у «підкидного» не закінчила­ся. У вівторок стало відомо про ще два проекти: від нардепа з «БПП» Володимира Куренного з пропозицією інавгурувати но­вого президента 17 травня та від збірної у складі «фронтови­ків» Андрія Тетерука, Юрія Бе­рези, Михайла Хміля, «БППівця» Олексія Мушака та примкнулого до них позафракційного Оста­па Єднака. Груповий варіант «Зе!Дня» — 28 травня.

Говорять про жалобу — думають про палець для Зеленського

У Регламентному комітеті ВР лише пальці встигали заги­нати, рахуючи, скільки «інавгу­раційних» проектів доведеться розглянути перед винесенням на голосування у сесійній залі. Приступити до процедури ко­мітетівці планували вже зранку, 14 травня. Проте запланова­не на вівторок засідання спер­шу на дві години відтермінува­ли, а потім і взагалі перенесли на середу. Причому — на другу половину дня. А це означає, що взятися за голосування «інавгу­раційних» проектів у сесійній залі депутати зможуть не раніше, ніж у четвер. На календарі вже буде 16 травня. Тож варіант Курен­ного, схоже, у прольоті. Навряд чи під куполом знайдеться 226 депутатів, які ризикнуть прого­лосувати за 17 травня, розумі­ючи, що за такого розкладу го­тувати інавгурацію доведеться авралом, а більшість закордон­них гостей тільки на завершаль­ний фуршет у Маріїнці встигне. «По приколу» кнопку «за» хіба що Льоша Гончаренко і ще гру­па товаришів натиснуть: ті, для кого «тупо насвинячити» Зелен­ському — ідея-фікс.

«Тролінговий» варіант поста­нови авторства Капліна теж на прохідний не тягне: дві цере­монії — надто затратно. Видат­ки на класичний сценарій можна прикинути, відштовхуючись від інавгурації Порошенка: вона, як відзвітували у Держуправлінні справами, обійшлася у 800 ти­сяч гривень. Враховуючи, що це сума за розцінками п’ятирічної давності (найбільші статті ви­трат — транспортні і готельні, на розселення офіційних закор­донних делегацій), з прицілом на інавгурацію-2019 її можна сміливо множити щонайменше на два.

Пропозиції від Купрія про 20 і 26 травня — у другій черзі на ви­літ. Обидві не прийнятні для тієї частини парламенту, яка воліє відтягнути інавгурацію Зелен­ського до червня, сподіваючись, що це застрахує Верховну Раду від дострокових виборів (по­кладаються на норму Конститу­ції, яка забороняє розпуск пар­ламенту в останні півроку його повноважень; для нинішньої ка­денції крайня дата — 27 травня). Ті ж депутати, які налаштовані на співпрацю з Зеленським чи при­наймні не збираються сходу та­ранити президента, у більшос­ті схилятимуться до проектів Балоги чи Міщенка. Бо запро­понована там дата інавгурації збігається з тією, на якій напо­лягають у «Зе!Команді».

Заяви про готовність прого­лосувати за 19 травня прозвуча­ли від «Батьківщини», «Самопо­мочі», «Відродження». У фракції Ляшка відмовчуються. В «Опо­блоці» й у групі «Воля народу» з відвертостями теж не поспіша­ють.

Щодо «БПП» і «Народного фронту», то тут — розбрід і хи­тання. «Наша фракція готова під­тримати будь-яку постанову, яка буде винесена на обговорення у парламенті. Ми будемо голосу­вати за будь-яку дату», — заяви­ла у понеділок нардеп від «БПП» (вона ж — представник прези­дента у ВР) Ірина Луценко, за­певнивши, що «порошенківці» готові і до позачергових парла­ментських виборів. Того ж дня очільник фракції Артур Гераси­мов оголосив, що з рішенням визначатимуться на фракційно­му засіданні. Офіційної інформа­ції за підсумками понеділкових зборів «БПП» не оприлюдни­ли. Але приблизну картину за­сідання можна уявити з тез, які озвучив в ефірі телеканалу ZIK «БПП-говорун» Гончаренко. Час­тина депутатів з «БПП» проти інавгураційної дати 19 травня. Аргумент про те, що неприйнят­но проводити церемонію у День пам’яті жертв політичних репре­сій — радше для «камуфляжу», на публіку (чомусь через анонсова­ний на 19 травня департаментом культури КМДА великий концерт у Києві ті, хто говорить про жало­бу з прив’язкою до дати інавгура­ції, не обурюються). Насправді ж депутати з умовної групи «анти­19травня» керуються бажанням помахати пальцем (хто яким) пе­ред носом Зеленського. Як про­говорився Гончаренко, є ті, кому кортить провчити нового пре­зидента за його недипломатичну риторику. Негоже, мовляв, роз­мовляти з парламентом наказо­вим тоном: «я хочу — ви повинні». Схоже, з подачі цих «месників» і зародився проект постанови Ку­ренного про 17 травня. На засі­данні фракції «БПП» звучала та­кож пропозиція про 18 травня. Але щодо неї були заперечення, оскільки 18 травня — роковини депортації кримських татар.

Окремий гурток у «БПП» — де­путати, яких влаштовує будь-яка дата інавгурації після 27 травня. Тут — як «списочники» з нульо­вими шансами знову отрима­ти прохідне місце, так і мажори­тарники, для яких перспективи пролонгувати мандат теж не­райдужні. Раптом дострокові вибори, а округ ще недостатньо «підгодований».

Життя Ради — в обмін на виборчий закон?

Умовна група «27+» не об­межується депутатами з «БПП». Ті, для кого запізніла інавгура­ція — як бальзам на душу, у всіх фракціях водяться (зрештою, і поза Верховною Радою — теж). Це контингент неготових до по­зачергової парламентської кам­панії. Якщо у «БПП» її прихиль­ників не бракує (у Порошенка сподіваються конвертувати яко­мога більше його «президент­ських» відсотків у результат на парламентських виборах, і чим швидше ці вибори відбудуть­ся, тим більше шансів на мак­симальну «конвертацію»), то у «Народному фронті» з цим — сутужно. З рейтингом у межах плінтусу «фронтовикам» (та й то — «елітним») залишається шука­ти політичного притулку або під прапорами перспективних со­юзників, або у мажоритарних округах (як це робить, напри­клад, одіозний Сергій Пашин­ський, засіюючи передвибор­чою «гречкою» облюбований округ на Житомирщині). А для таких маневрів потрібен час.

Для «Зе!Команди» теж не все так однозначно, як це подають прихильники версії про абсолют­ну вигоду дострокових парла­ментських виборів для «слуг на­роду». Так, проти аргументу про високі рейтинги «Зе!Партії», які потрібно якнайшвидше «освої­ти» (поки не почали осідати), не попреш. Але для походу на ви­бори «Слузі народу» треба на­повнити форму змістом, точніше — кадрами. Список — раз, ставле­ники по мажоритарних округах — два. Власного резерву у нара­зі віртуальної партії немає. Але ж претендентів, скажете, хоч тюка­ми пакуй, знайдеться: один Ко­ломойський готовий усі вибор­чі «діри» залатати! Готовий, але у «Зе!Команді» теж не пальцем ро­блені. Розуміють, що своєю ка­дровою неперебірливістю ри­зикують добряче здути рейтинг. Тож навряд чи легковажитимуть з кастингом на парламентські вибори, поспіхом «фарширую­чи» кандидатські списки. Звід­си і позиція тієї частини команди Зеленського, яка проти дочасної кампанії і, відповідно, — скоро­чення термінів для передвибор­чого кастингу.

Ба більше: у разі достроко­вих виборів до ВР питання про те, за якими правилами вони від­буватимуться, автоматично від­падає. Правила будуть старими: змішана система з закритими списками і «продажною» мажо­ритаркою. За такого розкладу і скороченої парламентської кам­панії не важко спрогнозувати, яким буде склад наступної ВР та шанси «Слуги народу» стати цен­тровою фракцією для формуван­ня коаліції. Тож цілком правдопо­дібною виглядає версія про те, що у «Зе!Команді» запропонува­ли депутатам бартер: нерозпуск парламенту в обмін на зміну пра­вил виборчої гри. Розрахунок на­вряд чи на остаточне ухвалення Виборчого кодексу. Там попра­вок до другого читання близько 4500 — розглядати, а розгляда­ти! Навіть якщо кодекс встигнуть ухвалити, то його дія найімовір­ніше поширюватиметься вже на наступні, а не на цьогорічні ви­бори.

Простіший варіант — не ко­декс, а «одноразовий» закон. І про нього вже говорять під пар­ламентським куполом. «Три го­ловні пункти: 1) прибирають мажоритарку; 2) знижують про­хідний бар’єр до 3%; 3) дозво­ляють блоки. Чи будуть відкри­ті списки, наразі не зрозуміло», — написав на своїй сторінці у Facebook позафракційний нар­деп Борислав Береза.

Найімовірніше, що торги, за­ручником яких стала дата інав­гурації, відбуваються саме у цьому контексті: президент дає дожити парламенту в обмін на взаємовигідні зміни до вибор­чого законодавства. Ось тільки питання, чи зможуть домовити­ся, зважаючи на те, скільки під парламентським куполом не­зацікавлених у скасуванні мажо­ритарки, не кажучи вже про від­криті списки.