Передвиборчий сеанс був. А інтрига де?!

«Було сказано, що якісь нові або несподівані речі, можливо, почуєте найближчим часом — у посланні», — загадково анонсував виступ президента у парламенті нардеп від «БПП» Володимир Арешонков після чергової «резидентської» зустрічі Порошенка з парламентськими «підопічними» 7 вересня. Реклама сходу подіяла. Ті, хто повівся на неї, почали перебирати варіанти: що ж такого нового чи несподіваного можуть почути з президентських вуст? Дехто навіть грішним ділом подумав, чи не збирається, бува, Порошенко зректися з парламентської трибуни своїх намірів сходити по президентську булаву вдруге. А ось і не вгадали. Цьогорічним посланням «до всея України» Порошенко звів курок стартового пістолета у своїй виборчій кампанії.

Із результатів депутатської реєстрації у залі можна було подумати, що, заінтриго­вані анонсом президентського послання, народні обранці ледь не поголовно на ро­боту «ламанулися». Та вже з перших теле­картинок із сесійної зали стало зрозуміло: 375 зареєстрованих — це не 375 присутніх. «Залисини» виднілися у різних секторах парламентської зали, за винятком хіба що президії й урядової ложі.

Президент не змусив на себе чекати: стрілки годинника ледь «сповзли» за 10-ту, як Порошенко вже розпочав свою про­мову, що розтягнулася на годину. І вже з перших пунктів виступу стало зрозуміло: послання = виборчий трактат.

Стартував Порошенко з уже розтира­жованої ініціативи про закріплення у Кон­ституції стратегічного курсу України на ЄС і НАТО. Далі взяв безвізові нотки, озвучив­ши цифру про те, скільки вже українців отримали закордонні біометричні паспор­ти, які відкривають шлях майже у дві трети­ни країн світу. На підході, каже, — 10-міль­йонний документ.

Від безвізу — знову до змін у Конститу­цію. Порошенко заявив, що в Основному Законі не місце нормі, яка дозволяє базу­вання Чорноморського флоту Росії у Кри­му. «Коли повернемо Крим, — каже, — росій­ської бази у Севастополі точно більше не буде!».

Наступними у черзі президентських тез були питання Томосу для Української пра­вославної церкви та кроків щодо зміцнен­ня державного статусу української мови. У цій частині виступу бракувало сценки з транспарантом перед трибуною, який би повторював президентські білборди, що заполонили рекламні площі вздовж і упоперек України. Обійшовшись без кар­тинки, Порошенко увімкнув «озвучку», по­вторивши слогани зі згаданих білбордів: «Армія боронить нашу землю. Мова боро­нить наше серце. Церква боронить нашу душу».

Перед тим, як процитувати білбордові гасла, президент зробив відступ від зре­петируваної промови. Скориставшись си­туацією, вирішив заробити додаткові бали на імпровізації. Підсобила трійця «опо­блоківців» (Вілкул, Новинський і Шуфрич), яка евакуювалася зі зали під куполом. «Ду­маю, що саме під час твердої позиції щодо української мови окремі народні депутати покинули залу», — відреагував навздогін «вихідцям» Порошенко.

Але, судячи зі журналістських спосте­режень за переміщенням «опоблоківської» трійки, на вихід вона подалася не під мовні мотиви, а після заяв Порошенка щодо То­мосу, із цитуванням митрополита Іларіона Огієнка про «діло повного розмосковлен­ня нашої церкви».

«Чи є безповоротною наша стратегія? Наскільки їй загрожують реванш проросій­ських сил та безвідповідальність популіс­тів? Як зробити так, щоб виборчий цикл не зупинив рух країни, або, ще гірше, не роз­вернув нас назад? Яким чином не змарну­вати те, чого ціною великих випробувань досяг український народ? В який спосіб стратегічні успіхи конвертувати у зрос­тання рівня життя людей? Якими мають бути наші невідкладні дії у наступні роки? Відповідям на ці питання і присвячене моє послання — підсумкове у поточній каденції президента, і з прогнозом на прийдеш­ні роки», — вів далі Поро­шенко. Заключна частина речення прозвучала як за­явка на те, що без Петра І І Україні не судилося знайти відповіді на усі ці життєво важливі питання.

Невдоволенням і роз­чаруванням суспільства Порошенко присвятив окрему главу. Говорив про незадовільні темпи ре­форм, про те, що більшість українців наразі не відчула покращення добробуту, що суспільство розчарова­не динамікою антикорупційної боротьби. Згадав і про масову еміграцію українських громадян за кордон. Поділився «поліши­нельним» рецептом для бізнесу, який де­далі частіше скаржиться на брак робочих рук: вихід один — піднімати зарплату.

Проблеми є, наближав епілог Поро­шенко, їх треба визнавати, не ховаючи го­лови у пісок, але… І тут настала черга куль­мінаційної фрази, яку президент залишив на закуску. Як вишню для торта, від якої «апологети перемоги» мали б облизати­ся, а «зрадофіли» подавитися. «За останні чотири роки нам із вами вдалося зробити більше позитивних змін, ніж за попередні 23 роки Незалежності», — тріумфально ви­голосив Порошенко, перейшовши до ри­торики про врятовану країну, якій вдалося вистояти в умовах гібридної російської агресії. Говорив про розбудову і зміцнення армії, дієвість антиросійських санкцій, ви­грашні наслідки «газової» перемоги Украї­ни у Стокгольмському арбітражі…

Схоже, на Банковій дослухалися до критиків, які «бомбили» Порошенка за шквал у промовах займенника «я». Цьо­го разу «якань» було значно менше, зате додалося більше «ми», «наша». Підсумо­вуючи досягнення (річною колекцією пре­зидент не обмежився: аби кейс солідніше і масивніше виглядав, запасся списком за чотирирічку), Порошенко взявся подяки роздавати. Ось тільки зі субординацією у переліку «подякоотримувачів» кривувато вийшло. Спершу згадав депутатів і міні­стрів, далі — спікера, і лише у хвості — каб­мінівське начальство. Причому словесна грамота дісталася як Гройсману, так і його попереднику Яценюку. «Кубик цукру» для «Народного фронту», щоб перед вибора­ми «наліво» не поглядав?

Підійшовши до питання Донбасу, Поро­шенко акцентував на тому, що оптималь­ним варіантом для України є розв’язання конфлікту мирним шляхом. Щодо сило­вого сценарію повернення окупованих Росією територій, у чому Росія намагаєть­ся переконати Захід, то «така опція має бути», наголосив Порошен­ко. Але поспішив уточ­нити, що задіювати цю опцію без крайньої необхідності Україна не має намірів. «Кожна армія має бути готова до будь-яких сценаріїв, — заявив Порошенко. — В України є право на самооборону. Але наша стратегія миру полягає в його досягненні політико-дипломатич­ним шляхом».

Перед тим, як приступити до парагра­фу про вибори, президент роздав «ста­туетки» у номінації «Ганьба». Прізвищ не називав, але вони між рядків прочиту­валися. Ну хіба важко було здогадатися, кого мав на увазі Порошенко, говоря­чи про адвокатів авторитаризму, зака­муфльованого під ідею парламентської республіки канцлерського типу? «Якщо вчитатися у зміст, а не у заголовок, там у канцлера повноважень більше, ніж у кайзера, а у „рейхстазі“, по суті, ство­рюється однопартійна система. Режим одноосібної влади ні до чого доброго Україну не привів. Це урок, який треба запам’ятати всім», — атакував Порошен­ко «Вону». Не обділив увагою і «голубів миру», які ледь не з кожного стовпа вор­кують про необхідність компромісу з Ро­сією. «Але у дзьобах цих горлиць — мир на умовах російського агресора», — за­явив Порошенко.

Говорячи про важливість інформацій­ної безпеки, президент «пройшовся» по медіа і нібито незалежних громадських організаціях, які діють під диктовку Крем­ля і його агентури в Україні. «Отож підтри­мую ідею законопроекту про реєстрацію агентів впливу держави-агресора Росій­ської Федерації. Такий закон жодним чи­ном не вплине ані на громадянське сус­пільство, ані на мас-медіа, ані на свободу слова», — наголосив Порошенко.

Далі була подяка депутатам за те, що ухваленням закону про розширення скла­ду Центрвиборчкому розблокували про­цес оновлення ЦВК (в яку кругленьку суму це «мудре рішення» влетить бюджету, президент, звісно ж, скромно змовчав). Ну і на завершення параграфу — клятве­не: «Як президент гарантую вільні, чесні і демократичні вибори глави держави, но­вого парламенту, органів місцевого само­врядування. Так, як вони були проведені у 2014−2015 роках». Звучить як мантра, якою Порошенко «притягує» здійснення своєї заповітної мрії про другий президентський термін. Якщо вже гарантії на чесні і прозорі парламентські вибори дає (які відбудуться через сім місяців після президентських), то далеко замахнувся…

Із коментарів у соцмережах

Світлана Заліщук, нардеп

Президент в Раді очікувано говорив про мову, церкву й армію. Важливі речі. Але говорив уже більше як кандидат, а не президент. Саме тому мало говорив про не менш важливі теми: економіку, податки, бізнес, розвиток, інвестиції, коруп­цію, проблеми в судовій системі, про те, як втримати міграцію (переклав відпо­відальність винятково на роботодавців, які мають «збільшити зарплату»).

Зовсім нічого не сказав про нові виборчі правила. Поганий сигнал для законо­проекту (Виборчого кодексу. — «ВЗ»).

Андрій Магера, заступник голови ЦВК

«Сподобалося з виступу президента: треба жити за правилами, а не грати правилами. Сподіваюсь, це стосується всього у державі».

Сергій Руденко, журналіст

З послання президента розпочалася президентська виборча кампанія під на­звою «Голосуй, або програєш». Правильно я зрозумів?

Сергій Наумович, блогер

Якби єдиним критерієм вибору нового президента було вміння кандидата робити захопливі публічні виступи з періодичною зміною тембру голосу, я б вже сьогодні проголосував за Порошенка).