«Бути українцем у Криму сьогодні небезпечно…»

Минає рік з того часу, як Росія з допомогою “зелених чоловічків” захопила український Крим. Світ не визнав цієї анексії, запровадив санкції проти країни-окупанта. Попри обіцянки Москви влаштувати ледь не рай на півострові, життя в нових реаліях стало суворим випробуванням для кримчан. Усі “принади” нового життя вони відчули по перебоях з постачанням прісної води, електрики, продуктів, через транспортні затори на Керченській переправі, провал туристичного сезону. “За України”, зізнаються місцеві жителі, такого не було. Крім того, всіляко придушується “інакомисліє” — не тільки політичні, а й релігійні свободи. Особистою драмою події у Криму стали для одного з лідерів тамтешньої “Просвіти” Андрія Щекуна. Рік тому “ввічливі люди” (за визначенням Путіна) заарештували його, катували, лише дивом вдалося врятуватися. Про нинішнє життя в окупованому Криму громадський активіст, який переїхав до Києва, дізнається із розмов з близькими і знайомими через “скайп”.

— Проукраїнськи налаштованим людям, які перебувають на окупованій території, живеться несолодко, — каже пан Андрій. — Всі вони під пильним оком силових структур. Репресії відбуваються постійно. Близько десятка активістів, зокрема Синцова, Кольченка, Чірнія, викрадено, вивезено на територію Російської Федерації. А куди поділися багато інших кримчан, які зникли за загадкових обставин, ми навіть не знаємо. У Федеральну службу безпеки постійно викликають тих, хто за української влади брав участь у патріотичних акціях, їздив на Майдан. Стосовно них російські спецслужби проводять «профілактику».

Переслідують навіть на релігійному ґрунті. Кажу не тільки про так звану перереєстрацію церков і громад. Нещодавно адміністрація Сімферополя надіслала листа до керівника Кримської єпархії УПЦ Київського патріархату архієпископа Климента з вимогою віддати земельну ділянку, яку раніше українська влада виділила цій конфесії для будівництва кафедрального собору. Окупанти на цьому місці хочуть спорудити будинок для... працівників ФСБ.

Ще один кричущий факт. З 1 березня у 300 разів (!) піднято орендну плату за користування приміщенням кафедрального собору на вулиці Севастопольській, 15-а. За України плата ця була символічною…

Йдеться про витіснення всього українського з Криму. До 2014 року на півострові функціонувало сім шкіл і чотири сотні класів з українською мовою навчання. Сьогодні там української школи немає жодної, а класів залишилося від сили один-два десятки. З назви «Український драматичний театр» забрали перше слово. Забрано приміщення у редакції єдиної україномовної газети на півострові «Кримська світлиця». На державному телебаченні залишилася тільки одна україномовна програма — «Рідна хата». Дуже агресивною є реакція на будь-які вислови українською мовою, на спілкування нею у побуті. Про якусь громадську діяльність і говорити не доводиться. Бути українцем у Криму сьогодні небезпечно.

— За України у Криму проросійські партії, зокрема та, яку очолює Вітренко, виступали за «демілітаризацію» півострова...

— Окупанти і не думають про розвиток Криму як туристичного, санаторно-курортного центру. Все відбувається з точністю до навпаки. У Криму перебувають понад 40 тисяч російських військових, ця цифра щоразу зростає. Півострів нашпиговують сучасною зброєю. У кілька разів збільшилася кількість бойових літаків, підводних човнів, ракет великої потужності. Для Росії Крим цікавий, перш за все, як військова база.

Водночас бачимо занепад сільського господарства на півострові, воно животіє. Окупанти самі ж зруйнували Північнокримський канал, за дніпровську воду, яка надходить ним, своєчасно не розраховуються з Україною. Тож найближчим часом слід чекати не тільки гуманітарної, економічної, а й екологічної катастрофи у Криму. Якщо під час першої хвилі міграції звідти виїжджали журналісти, політики, громадські діячі, люди, які не могли миритися з окупацією, то найближчим часом слід очікувати, що цю територію покинуть підприємці.

— А що на все це каже місцевий “електорат”?

— Він — неоднорідний. 20-30 відсотків населення Криму — фанатичні прихильники Кремля, їхніх поглядів не змінити. За будь-якої економічної ситуації вони кричатимуть: «Росія! Путін!». Ми повинні турбуватися про тих 35-50% громадян окупованого півострова, які живуть Україною. Треба, щоб вони не загубили віру, що Крим буде повернуто у склад нашої держави. Треба і щоб Україна про них не забула...

— Якою мала би бути нинішня політика української влади щодо Криму?

— Кримські патріоти, які контактують зі мною, виступають за те, щоб Україна припинила будь-яку спів­працю з окупаційною владою, в тому числі, економічну. Нехай буде важко, але українці у Криму готові терпіти. Ми не повинні, як це робиться зараз, возити на півострів фури з дешевшими українськими продуктами і годувати ними 40-тисячну армію окупанта. Все необхідне для життя кримчани повинні купувати на материковій Україні. Вільно приїжджати туди, затоварюватися, вкладаючи кошти у вітчизняного товаровиробника. А окрім іншого, дихати повітрям свободи. Кримські підприємці повинні мати зареєстрований бізнес в Україні, бути її громадянами. Придбаний в Україні товар могли б реалізовувати у Криму.

— То ви поділяєте думку лідера кримських татар Джемілєва про необхідність блокади Криму?

— Повністю підтримую її! Зрозуміло, що наші дії не повинні призвести до того, щоб у Криму стався голодомор чи щось на зразок того. Наше завдання — дати кримчанам можливість приїжд­жати до нас по продукти харчування, а не, прикриваючись Законом «Про вільну економічну зону Крим», возити їх туди автопоїздами, щоб вони контрабандою пішли на Керч. Згаданий закон треба скасувати, бо він допомагає окупантам, призводить до того, що в тіні працюють величезні українські кошти.

— Коли у кримському питанні Україна може сподіватися на прогрес?

— Нітрохи не сумніваюся, що Крим буде повернуто Україні. Але, щоб це відбулося, треба докласти зусиль. Зокрема, центральним державним органам. Дехто каже: зараз не до Криму, бо війна на Донбасі. Я так не вважаю. Не всі займаються питаннями війни. Треба мати силу політичної волі. Слід відновити на материковій території, так би мовити, в екзилі, всі державні інституції, які раніше функціонували у Криму. Нехай вони будуть не такі чисельні, але головне, щоб діяли. Скажімо, сьогодні діє постанова Кабміну від 17 липня 2014 року про формування Державної служби з питань Криму. Однак досі такої служби не створено, вона існує на папері. Як з таким підходом можна говорити про повернення Криму?

Відсутня консолідація влади і громадськості. Немає координації дій — кожен сам по собі. Ми, ті, що вимушено виїхали з Криму, самі згуртувалися. У травні минулого року провели перший всеукраїнський з’їзд кримчан, створили громадську спілку «Координаційна рада переселенців Криму». Нашими справами переймається «Майдан закордонних справ» на чолі з колишнім генконсулом у Стамбулі Борисом Яременком. Ми розробили стратегію повернення Криму в Україну. Однак державної координаційної інституції, яка передбачена законом про тимчасово окуповану територію, нема. Чи не єдиний позитив — створення у парламенті міжфракційного об’єднання «Крим»...