«Мене часто запитують, як із прізвищем Сибір можна бути українською патріоткою...»
Одеситка Вікторія облаштувала на своєму балконі трибуну вільнодумства. Славить Україну і нагадує землякам про «підрахуйське» минуле Ківалова.
Незвичний балкон у будинку на Дерибасівській «нашумів» ще 2010-го, коли над картинкою із барвистими соняхами з’явився напис «Слава Україні!». Яким же було здивування багатьох, коли з’ясувалося, що це — не «хулиганство заезжих бандеровцев», а вияв активної громадянської позиції 19-річної (на той час) корінної одеситки Вікторії Сибір. Її настінна творчість стала лише початком історії славетного балкона на Дерибасівській. Нині «балконно-патріотична» колекція Вікторії Сибір поповнилася антиківаловським плакатом.
«Одесса знает: всіх не підрахуєш», — написала дівчина на плакаті, обігравши усім відоме прізвисько Сергія Ківалова з часів позаминулих президентських виборів.
— Не боїтеся, що у ківаловській вотчині така сміливість може обернутися для вас неприємностями? — запитую Вікторію. — Були ж вже непрохані гості, яким не сподобався напис «Слава Україні!».
— Я і досі не отримала відповіді, хто були ті молодики, які висадилися на моєму балконі і взялися усе замальовувати — за дорученням, мовляв, адміністрації (після вправлянь невідомих «малярів» Вікторія відновила напис. — «ВЗ»). На всі свої запитання до чиновників і міліції отримувала лише відписки... А плакат з присвятою Ківалову повісила на балконі після того, як прийшли з жеку і попросили почепити щось із заківаловської «агіттворчості» («Одесса знает: Кивалов за Одессу», «КivaLove»).
— Навіть «славноукраїнський» напис на вашому балконі ходоків не відлякав?
— Мене і саму це здивувало. Вішати плакат за Ківалова відмовилася. Написала свій. Наразі усе спокійно. Плакат як висів, так і висить. Лише коли дощ, ховаю його, щоб не розлізся. До речі, у різних районах Одеси з’явилося ще кілька таких ось саморобних плакатів на балконах, і не лише з прізвищем Ківалова («Марков — олень», «Гончаренко, хочу зонтик!» (навіяно бійкою одеських виборців за парасолі з «регіонівською» символікою), «Кивалов знает: гречка решает»). Раніше такого активного вияву протестних настроїв серед одеситів не помічала.
— Побільшало «вдячних» за покращення життя вже сьогодні?
— Влада і Партія регіонів постаралися своїми «стабільністю» і «добробутом». Іншого пояснення у мене немає.
— Розмовляючи з дитинства російською, два роки тому ви перейшли на українську. Це було принципове рішення?
— Не те щоб принципове. Поштовхом була книга Ліни Костенко «Записки українського самашедшого», в якій є ось ці слова: «Маєш країну — говори своєю мовою».
— Багато хто б здивувався, почувши таке у російськомовній Одесі...
— Напевно, усвідомлюю себе більше українкою, аніж одеситкою. Ті, кого це дратує, часто запитують, як із прізвищем Сибір можна бути українською патріоткою.
— Історія вашого прізвища і справді, мабуть, цікава?
— Дідусь у мене — з Батурина. Серед предків були і козаки, і декабристи повсталого Чернігівського полку, яких після придушення повстання заслали до Сибіру. Звідси і походження прізвища.
— Бути патріоткою у Львові і в Одесі, — як кажуть одесити, дві великі різниці. Часто виникають проблеми?
— Ні. Уявлення про те, що Одеса — українофобське місто, надумані. Якщо і зустрічаю від когось вороже ставлення до себе, то здебільшого це якісь неосвічені і просто неприємні люди. Але такі є й у Львові, й у Києві...
— Якби вам запропонували балотуватися до Верховної Ради, погодилися б?
— Пропонували, й у штаби кликали. Але я відмовилася. Вважаю, що у Верховну Раду мають йти люди, якщо не з юридичною освітою, то принаймні ті, які розуміються на законодавстві і законотворчості. А у нас і співаки, й актори, і спортсмени йдуть. Перепрошую, але Верховна Рада — це все ж таки парламент, а не сцена чи стадіон. Уявляєте собі за парламентською трибуною Повалій, Шевченка чи Кличка?
— На вашій сторінці «ВКонтакте» вичитала ось цю фразу: «Хочу, щоб було, як у Бродського: «Свобода — это когда забываешь отчество у тирана». Що мали на увазі, цитуючи ці слова з прив’язкою до України?
— Ми надто заполітизовані, надто багато політики у нашому житті. Це і є мірило нашої «свободи». Хотілося б, щоб було по-іншому. За прикладом тих же європейських країн, де молодь часто навіть не уявляє, як звати прем’єр-міністра чи яка партія зараз біля керма (і це не тому, що люди неосвічені). Мені хотілося б, що ранки у моїй країні не починалися з обговорення чергових політичних новин чи скандалів. За стільки років вже набридло.
На завершення розмови поцікавилася у Віки, чи склалося у неї після закінчення університету з роботою.
— Не погоджуюся, коли мої однолітки чи знайомі скаржаться, що в Одесі не можна знайти нормальної роботи, — каже Вікторія. — Жаліються від небажання вчитися і працювати. Насправді, якщо знаєш англійську мову і маєш бажання чогось досягти, можна дуже непогано влаштуватися. Наприклад, моя сфера, морських перевезень (Вікторія закінчила Одеський національний морський університет, нині дистанційно навчається у Лондонській школі економіки, на міжнародних відносинах, займається перекладацькою роботою. — «ВЗ»), чи, скажімо, робота з комп’ютерного забезпечення дуже добре оплачується.