«Найбільше переживала бабуся: «Краще не біжи, бо у мене серце зупиниться»

З 22-річним уродженцем села Борщівка, що на Тернопільщині, Миколою Луговим ми домовилися зустрітися, як тільки він добіжить до Львова. Саме так — добіжить, оскільки Микола займається легкою атлетикою і долає кілометрові марафонні дистанції. От і цей його забіг, що 26 листопада о 17-й годині розпочався у Володимирі-Волинському, мав завершитися 27 листопада під ранок. Відстань — 135 кілометрів. Зізнаюся, коли Микола напередодні сказав, що він за 12 годин подолає 135 кілометрів, я не повірила. Тож думала, що у Львові хлопець буде приблизно під обід. Однак о 5-й вранці мене розбудив телефонний дзвінок: «Добігаю до Львова. За годину буду у районі Галицького перехрестя». Не встигли ми з чоловіком машиною доїхати до центру, як Микола знову зателефонував: «Де ви? Я вже прибіг!».

Микола Луговий — військовослужбовець 14-ї бригади, що дислокується у Володимирі-Волинському. Після дійсної служби у війську залишився на контракті у лавах Збройних Сил України. З дитинства займається легкою атлетикою.

— Ми підтримали Нью-йоркський «марафон, який, на жаль, ніхто не хоче бігти», — каже Микола. — Окрім того, нашій, 14-й, бригаді 10 грудня виповнюється сім років, тому мій забіг присвячений ще і цій даті. І я за 30 хвилин повертаюся додому — у свою частину. А це ще 135 кілометрів!

— Це ніч не спати, не їсти, не пити, а постійно ось так бігти разом 270 кілометрів?

— Перерви нема, бо тоді не буде сенсу забігу. Я п’ю воду і їм, але не зупиняюся. Роблю це все під час бігу. Головне, щоб це було правильне харчування.

— Що означає «правильне харчування»?

— Кожні 30 хвилин треба з’їдати яблуко чи банан, не забувати пити воду. Але нехай ніхто не думає, що з’їв яблуко чи банан і можна бігти. Це щоденні тренування, окрім понеділка, — біг, планка, м’язи мають бути підготовлені до таких дистанцій.

— А планці скільки можете простояти?

— 20−30 хвилин.

— Алкоголю не вживаєте?

— Про алкоголь навіть мови бути не може! Як і про сигарети. Одна сигарета знищує місяць тренувань! Якщо людина тренується, має вибирати між сигаретами і здоровим способом життя. Бо відомо, що на марафонах може і серце зупинитися. Тому про сигарети легкоатлетам треба забути.

— А для чого взагалі вам цей забіг?

— Це ще один вид моїх тренувань, оскільки готуюся до світового рекорду. Хочу побити рекорд Еліуда Кіпчоге (під час забігу у Відні кенійський атлет Еліуд Кіпчоге подолав марафон-дистанцію у понад 42 кілометри за 1 годину та 59 хвилин. — Г.Я.). До речі, сьогодні я також побив свій рекорд, бо вже одного разу біг 140 кілометрів — з Володимира-Волинського у Луцьк за 18 годин. А потім за стільки ж назад. А тепер 135 кілометрів подолав за 14 годин. Звісно, до цього додалися мої тренування і група підтримки, яка сьогодні мене супроводжувала — двоє водіїв холдингу GERBOR і двоє медиків з нашої військової частини.

— Чи знають ваші батьки, що ви ось так посеред ночі долаєте марафон?

— Спочатку я казав батькам, що планую забіг, але потім вже не нагадував. Бо найбільше переживала бабуся: «Краще не біжи, бо у мене серце зупиниться». Розповім їм вже, коли повернуся у частину.

— Як давно займаєтеся легкою атлетикою і хто вас привів у спортивну секцію?

— Бігати почав у сім років, хоча й займався не так серйозно, як би треба було. Від незвички боліли ноги, то я кілька днів міг взагалі не бігати. У спортивну секцію привів мене вчитель фізкультури Михайло Горошко. Перша моя дистанція була три кілометри. Попри те, що я програв на фініші, від легкої атлетики не відмовився. Навпаки, це додало мені ще більшого азарту. І я почав тренуватися серйозно.

— Яким буде наступний забіг?

— Наступного року планую подолати дистанцію, щоб стати кандидатом у майстри спорту. А у вересні-жовтні маю намір подолати дистанцію 400 кілометрів.

На моє запитання, як на трасі ставляться водії до легкоатлета, відповіли медики військової частини. За їхніми словами, найважче у темряві долати вузькі дороги, бо водії йдуть «на обгін». І, на жаль, не всі коректно поводяться під час руху. Вони їхали позаду Миколи, іноді — попереду, ввімкнувши «аварійку». Під’їжджали і поліцейські, запитували, чи не потрібна, часом, допомога. І навіть один водій зупинився біля Миколи і поцікавився, що хлопець посеред ночі робить на дорозі, може, треба підвезти?

Читайте також: «Коли побачив яскравий кубок, одразу відчув, що буде моїм»