Без сенсацій, але з надіями
У Сумах завершився чемпіонат України з легкої атлетики
Затишний сумський легкоатлетичний манеж став для українських легкоатлетів останнім пропускним пунктом до польського Сопота. Там на початку березня відбудеться чемпіонат світу в приміщенні.
Гепарда у спринтерок немає...
Щоб стати чемпіонкою країни у потрійному стрибку, Ользі Саладусі не потрібно було стрибати вище голови. Найближча переслідувачка донеччанки, Наталія Ястребова з Криму, скромно трималася на «піонерській» відстані, поступившись у підсумку чемпіонці світу-2011 більше метра (13,58 м). У четвертій спробі Саладуха полетіла на 14,65 м, повторивши найкращий результат сезону у світі.
У жіночому короткому спринті недосяжною для суперниць була харків’янка Наталія Погребняк. «Біглося мені легко. Єдиний недолік у кваліфікації — я трішечки «проспала» старт. Усейн Болт відпрацьовував старт, бігаючи наввипередки з власним гепардом? Ми таке не практикуємо (сміється). Нам вистачає спеціальних вправ — бігаємо вгору та з резинками. Якщо у фіналі все складеться, сподіваюся повторити свій найкращий час (7,24)», — заявила Наталія після кваліфікаційного забігу. У фіналі бронзова призерка чемпіонату світу-2011 в естафеті, на жаль, не наздогнала свої найшвидші секунди — 7,29. Мабуть, тому, що поки її подружки по команді і головні суперниці, Марія Рємєнь та Олеся Повх, дозволили собі перший за п’ять років зимовий відпочинок, ніхто інший не наважився кинути харків’янці виклик. Срібна призерка чемпіонату, луганчанка Наталія Строгова, дивилася лідерці у спину з «відстані» 0,14 секунди.
«Не люблю загадувати наперед. Але у Сопоті сподіваюся потрапити у фінал, — поділилася Погребняк планами на найближче майбутнє. — 60 м — найбільш непередбачувана дистанція: якщо помилився на старті, то на фініші надолужити згаяне практично неможливо. Тому я так люблю стометрівку (сміється), особливо останні 40 м, коли можна «накотити» на повній потужності».
Єдиною, хто у Сумах міг кинути виклик Погребняк, була Христина Стуй. Однак рудоволоса блискавка з Івано-Франківська вирішила цілком і повністю сконцентруватися на іншій меті — підтвердити свій чемпіонський титул на 400 м, який майже місяць тому вона виборола на командному чемпіонаті України в Запоріжжі. Та усі карти Христині переплутала луганчанка Анна Рижикова, більш відома під прізвищем Ярощук, яка перетнула фінішну лінію на 0,03 сек. швидше.
У той час, поки найсильніший багатоборець країни Олексій Касьянов виборював «золото» у стрибках у довжину (7,64 м) та у бігу на 60 м з бар’єрами (7,93), 25-річний стриянин Василь Іваницький довів, що святе місце порожнім не буває: з сумою 5740 очок став новим чемпіоном України. Ще один підопічний Любові Петринець, Віталій Пінкевич (5418), пропустивши попереду лише киянина Дмитра Паламарчука (5533), приміряв «бронзу». Поруч на п’єдесталі пошани, на другій і третій сходинках, стояли львівські стаєрки Оксана Райта (10.24,72) і Юлія Кухар (10.30,59). У стипль-чезі підопічні Михайла Сташківа віддали першість лише Вікторії Калюжній (10.09,26) з Дніпропетровська.
Стопами чемпіонів
У секторі для штовхання ядра філігранною технікою відрізнявся 21-річний Микола Багач. Статурою і упевненими рухами хлопець нагадував свого батька — бронзового призера Олімпіади-1996 в Атланті, багаторазового призера чемпіонатів світу і Європи Олександра Багача. У Сумах Микола залишив сектор розчарованим: 17,40 м — більш ніж пристойний результат для його одноліток, однак не для нього самого. Те, що він, посівши четверте місце, поступився досвідченим чоловікам, старшим за нього щонайменше на десять років, не мало для амбітного юнака жодного значення. «Сьогодні я не задоволений собою — ні результатом, ані технікою. Мій особистий рекорд — 18,60 м, тож я суттєво поступився самому ж собі. Єдине, що втішає: негативний результат — це також результат, який дозволяє виправити помилки, щоб іти далі. У житті і в спорті я — максималіст. Мені хотілося б не повторити, а перевершити досягнення свого батька. Про це ж мріє і він сам».
Невтомно біля доріжок походжав рекордсмен України у бігу на 1500 м Іван Гешко. До Сум він привіз Віктора Приходька і В’ячеслава Антонюка, яких тренує разом зі своїм власним наставником Георгієм Миронюком. Приходько (4.05,94) на фініш 1500 м прийшов третім услід за дніпропетровцем Артемом Казбаном (4.04,76) і киянином Володимиром Ницем (4.05,52).
— Не факт, що з часом здібний спортсмен покаже високий результат, — вважає Гешко. — Обдарованість — не найголовніша ознака переможця. На перспективу потрібно багато працювати. Коли я прийшов у секцію легкої атлетики, мій тренер ніколи не казав мені, що я стану чемпіоном. Понад усе я любив бігати, робив це з величезним задоволенням. Мене тішили будь-які перемоги: на районних змаганнях, обласних чи уже всеукраїнських. Коли багато працюєш, результати зростають. Так я вийшов на світовий рівень.
— Вас називали фанатиком: взимку щодня перед тренуванням ви розчищали сніг з доріжок стадіону…
— З тих часів нічого не змінилося. Ми і тепер перед тренуванням беремо до рук лопати. Мої перемоги у рідному Кіцмані не стали рушієм прогресу: старий стадіон не відремонтували, нової бази не заклали. Єдине, з’явилося набагато більше людей, які займаються бігом, — як професійно, так і для підтримки здорового способу життя.
Сам я готуюся до літнього сезону. Тренуюся, як і раніше, двічі на день, пробігаю по 20-30 км. Навіть коли боровся із травмами і оголосив про завершення спортивної кар’єри, все одно виходив побігати. Тобто з легкої атлетики я так і не пішов. Вважаю, що цілком реалізував себе у спорті. Та лежати на дивані не можу. Біг для мене — це більше, ніж просто спорт. Це моє життя. У майбутнє не заглядаю: якщо показуватиму високі результати, значить, моя спортивна кар’єра триватиме. Якщо ні — не біда. Біг залишається задоволенням, яке ні з чим не порівняти.
