Першість надій і відкриттів

Запорізький чемпіонат — перший етап відбору на світовий форум у приміщенні, який у березні прийматиме польський Сопот. «Зазвичай за лідерство у загальнокомандному заліку суперечки ведуть Донецька, Дніпропетровська, Запорізька області та Київ. Цього разу через фінансові негаразди не всі команди змогли привезти повний склад учасників (у чемпіонаті взяв участь 461 атлет; для порівняння, торік змагалося 690 учасників). Не виключено, цей фактор внесе зміни до традиційного розподілу нагород», — припустив держтренер збірної команди України з легкої атлетики Михайло Медведь. І не помилився. Слідом за традиційними лідерами — донеччанами (1377 очок) і дніпропетровцями (1343), на віртуальний подіум піднялася команда Житомирщини (1240). Уперше шістку найсильніших замкнули львівські легкоатлети (700 очок).

Зажбурнувши в останній спробі ядро на 18 м 15 см, 22-річна киянка Ольга Голодна випередила свою переслідувачку, Вікторію Клочко із Дніпропетровська, на понад три метри. Радість перемоги дівчина побігла розділити зі своїм наставником Іваном Паламарчуком: стала зчищати магнезію з піджака свого вчителя. «Мій тренер уже в літах, але дбайливішої людини не знайдете! — переконувала Оля. — Ніколи не забуде запитати, чи добре я спала, чи поїла, чи встигла відпочити. Я також турбуюся про нього. Ми ж — одне ціле, одна команда. У Запоріжжі я не сподівалася, що на початку сезону ядро полетить так далеко — майже до позначки мого особистого рекорду у приміщенні».

Перемога крізь «сон»...

На старт 60-метрівки не вийшли три прими українського спринту. Наталія Погребняк цими днями виборювала Кубок губернатора у Волгограді (7,32), а дві її подруги по команді, Марія Рємєнь та Олеся Повх, уперше за останні п’ять років вирішили пропустити зимовий сезон. «Усі ці роки я старанно відпрацьовувала всі літні й зимові змагання — і дуже втомилася, — зізналася Марія Рємєнь, яка прийшла у рідний манеж звичайним глядачем. — Дозволила собі зробити паузу». На фініш рудою блискавкою кинулася Христина Стуй. Навіть сонливий настрій не завадив перемозі титулованої іванофранківки (7,40). «На цьому чемпіонаті головна моя дистанція — 400 м (на ній вона також святкувала перемогу: 54,55 — О. С.). 60-метрівку пройшла задля того, щоб не «губити» спринт, — пояснила Христина. — Перші 30 м бігла якось мляво. Та коли побачила, що суперниці не мають наміру віддавати першість просто так, включилася на повну. Після попереднього раунду на 400 м чомусь страшенно захотіла спати. Тому на фінал спринту як слід не налаштувалася. На чемпіонатах Європи та світу сонливості бути не може: повні трибуни вганяють у кров адреналін. А на внутрішньому чемпіонаті «буджу» себе вже під час бігу».

У бігу на 3000 м із перешкодами до останнього групу лідерок вела львів’янка Оксана Райта. Ніхто з суперниць не наважився хоча б на кілька кіл очолити забіг, щоб дати можливість підопічній Михайла Сташківа перепочити. Переслідувачки вибігли з-за спини Райти за 400 м до фінішу. Двох із них, Ганну Печко з Дніпропетровська (10.20,42) і свою подругу по команді Юлію Кухар (10.21,45), Оксана наздогнати не змогла (10.23,41). «Думала, що протримаюсь до кінця. Сподівалася, хтось із суперниць допоможе, хоча б на якийсь час очолить забіг, — усміхнулася Оксана Райта. — Але цього не сталося, і мені забракло сил. Вести забіг — для мене це звична тактика. Тоді сама можу задавати зручний темп. Але все одно під час забігу настає момент, коли треба передихнути... Мені непросто дався перехід у дорослі, і відповідно зміна дистанції — з 2000 на 3000 метрів Зрозуміла, що для подальшого росту потрібен жорсткіший режим і повна віддача. Тренуватися цікавіше, ніж розважатися у клубі. Я готова до нових випробувань».

…і заради кохання

Надовго не вміє розлучатися відома подружня пара багатоборців — Анна Мельниченко та Олексій Касьянов. Навіть під час змагань намагаються не відходити далеко одне від одного. Варто було Ані вийти у сектор для стрибків, як Олексій уже поруч — вкаже на помилку, підбадьорить. У стрибках у довжину (на домашньому чемпіонаті відома багатоборка виступала у трьох окремих видах) чинній чемпіонці світу вдалося не все задумане. 6,08 м, далеко не найкращий її результат, на цьому чемпіонаті став лише п’ятим (перемогу святкувала черкащанка Ірина Ніколаєва — 6,51 м). Зате у штовханні ядра (14,19 м — третя позиція) і в бігу на 60 м з бар’єрами (8,20, беззаперечна перемога) Анна розпочала сезон із особистих рекордів. «Цей чемпіонат був важливим для мене, — розповіла Анна Мельниченко. — Передусім, аби зрозуміти, варто продовжувати кар’єру чи ні. Кожну невдачу на тренуванні приймаю близько до серця, щоразу кажу собі: «Ну все, тепер уже точно завершую!». Сподіваюсь, мої два особисті рекорди додадуть мені сил виступати і надалі. Штовхання ядра та бар’єрний біг принесли мені лише позитивні емоції. Це не означає, що я досягла ідеалу, але з такими огріхами цілком можна боротися. А ось стрибком наразі похвалитися не можу. За останні місяці я додала у спринті. І з такої швидкості ще не готова відштовхуватися: не вдається перебороти побоювання... Хоча кілька хороших спроб спіймала».

Ще більше, ніж за себе, Аня хвилювалася, коли на доріжку чи в сектори виходив її Олексій: «Він не зумів розкритися у минулому сезоні через неприємну травму — тріщину у човникоподібній кістці. На жаль, цілком усунути проблему не вдалося. Олексій змагається, долаючи біль. Одні лікарі радили оперувати, інші — шурупи у кістку вкручувати. Ще інші фахівці висловили думку, що будь-яка операція поставить хрест на його кар’єрі, тож ми вирішили не вдаватися до кардинальних засобів. Поки що усе йде начебто непогано. Але у мене серце крається на шматки, коли знаю, який біль він відчуває у кожній спробі». Касьянов рівно пройшов усі види семиборства, здивувавши присутніх новим рекордом у стрибках у висоту (2,08 м). З 6104 очками Олексій упевнено обійшов Олександра Паламарчука з Київської області (5586) та 23-річного стриянина Василя Іваницького (5526), який тренується у Любові Петринець. Ще одну бронзову нагороду Львівщині приніс підопічний Володимира Борькіна, Максим Грама, який у стрибках у довжину полетів на 7,00 м.