Олександр ШУСТОВ: «Бондаренко спіймав свій стрибок. Знімаю перед Богданом капелюха»

Стрибки Олександра Шустова (на фото) завжди привертають увагу глядачів, навіть коли він не готовий до позахмарних висот. Завдяки фірмовій техніці найвідомішої стрибкової школи Євгена Загорулька польоти росіянина вирізняються особливою легкістю і естетичністю. Уже два роки поспіль у січні чемпіон Європи-2010 навідується до Львова, — аби на Меморіалі Олексія Дем’янюка вшанувати пам’ять батька свого хорошого друга Дмитра.

- Олександре, ваш тренер Євген Загорулько після Олімпіади у Лондоні офіційно оголосив, що іде на пенсію...

— У його найкращих учнів, Анд­рія Сильнова та Анни Чичерової, були травми, вони відновлювалися після операції. А коли уже готові були знову розпочати тренування, ми підійшли до Євгена Петровича і попросили не поспішати на пенсію, повчити нас ще хоча б трішки. Він пообіцяв і надалі опікуватися нами. У Загорулька невеличка команда, але яка! Два олімпійські чемпіони — Андрій і Аня, і я — чемпіон Європи. Рішення залишитися у спорті далося тренерові непросто. Він втомився від напруження чемпіо­натів і Олімпіад. Особливо важко дався йому домашній чемпіонат світу-2013 у Москві. Тренеру він приніс розчарування: і Аня не дострибнула до запланованого результату, і мені вдалося не все бажане. Тренер кожен старт переживає більш емоційно, ніж ми, “стрибає” разом з нами.

- “Фішкою” московського чемпіонату був наш Богдан Бондаренко...

— Минулого сезону Богдан упіймав свій стрибок і перетворився на аса, який достовірно знає, як і що потрібно робити. Він може скаржитися на травми, але коли ти докладаєш колосальних зусиль і злітаєш на такі висоти, без травм просто неможливо. Я перед Бондаренком скидаю капелюха. Дивився на його стрибки і ловив себе на думці: з людиною, яка може робити таке, приємно просто перебувати поруч в одному секторі.

- Чи могли ви рік тому припустити, що Бондаренко стане головним героєм стрибкового сезону?

— А чому б ні? Ми разом стрибали на Олімпіаді та деяких інших стартах, і він час від часу демонстрував шикарні стрибки. А за рік він з хлопчика виріс у чоловіка, навчився робити усе на повну силу. Такий талант приховати складно.

- Ваш тренер, та й багато інших фахівців, сходяться на тому, що єдина слабка ланка Богдана, яка заважає йому злітати ще вище, — далека від досконалості техніка. Завдяки чому він тоді перемагає?

— Він використовує відцентрову силу під час розбігу, лягає на швидкість, яка несе його з величезною потужністю. У нього нестандартна техніка? Ну і нехай! Для чого щось змінювати, якщо йому вдається те, на що не здатні інші. Краще — ворог хорошого.

- Камери щоразу фокусують увагу на різнокольорових шипівках Богдана. Вас же впізнають за темними окулярами, які ви не знімали навіть під час стрибків...

— Для мене окуляри — радше необхідність. Минулої зими я потрапив в аварію і трішки довбанувся головою. Через це яскраве світло заважало мені, викликало дискомфорт. Тепер намагаюся відійти від необхідної в минулому сезоні звички. Але маєте рацію, окуляри намертво “приклеїлись” до мого імід­жу. Можливо, коли під час літнього сезону яскраво світитиме сонце, я знову повернуся до них. Принаймні мені вони не заважають.

Минулий сезон я боровся з травмами. Вони поки що не дозволяють мені зібрати стрибок, не дають багато стрибати, відпрацьовувати потрібні еле­менти. Тільки нога перестала турбувати, як уже й змагальний сезон наблизився. Виходиш у сектор і головою знаєш усе достеменно добре — як і що потрібно зробити. Але організм не реагує на твої команди. У цьому сезоні ми з тренером вирішили не ставити надзвичайних завдань. Натомість будуватимемо плац­дарм для майбутніх результатів. Випробовуватимемо стрибки в різних умовах і спостерігатимемо, як ламається техніка залежно від умов.

- Бондаренко на московському чемпіонаті стрибнув 2,41 м, а кілька днів тому Іван Ухов повторив цей результат у приміщенні...

— Мені також хочеться зануритися у цю боротьбу. Якщо здаєшся без бою, у спорті тобі не місце. Поки ще є спроби в запасі, треба боротися. Нехай Богдан і Ваня сьогодні на голову сильніші. Але настане літо, там і подивимося, за ким залишиться останнє слово. Кожен з нас може вистрелити. Ось сьогодні Анд­рій Проценко на 2,32 м стрибнув. А вчора Ухов встановив рекорд Росії у приміщенні — 2,41 м. За два дні два рекорди побачив (сміється).

- Як ви гадаєте, коли Хав’єр Сотомайор стане вже нарешті екс-рекордсменом?

— Це неможливо спрогнозувати. Так, Бондаренко минулого сезону двічі перелітав за 2,41 м. У погоню за рекордом кинувся наш Ухов. Однак кожен сантиметр на висоті за 2,40 м дається титанічними зусиллями. Такі польоти надзвичайно складні передусім фізично. Але коли стрибун екстра-класу впіймає свій стрибок, відчує, що може зробити це тут і тепер, наважиться на такий політ... Треба дивитися легкоатлетичні змагання, щоб не пропустити цей історичний момент. Сьогодні є декілька молодих атлетів, здатних це зробити. Наш час, час зрілих, досвідчених і латаних-перелатаних, уже виходить. Але ми ще декілька років потерпимо. Дихатимемо молодим конкурентам у спину, щоб стимулювати їх до вищих стрибків.

Фото з архіву “ВЗ”.