Рекорд для розігріву

Повітряні кульки у кольорах головного організатора турніру — клубу «Висота» і цукерки для тих, кому цього разу омріяна висота не підкорилася, — підсолодити неприємну пілюлю поразки. Не дивно, що відкривати сезон до Львова їдуть не лише імениті українські стрибуни, а й гості з Росії, Білорусі, Чехії та Словаччини. Цими днями міжнародний турнір пам’яті відомого українського стрибуна, учасника Олімпіади-1980 у Москві Олексія Дем’янюка відсвяткував своє 15-річчя.

Оксана Окунєва злетіла на переможну висоту.

У боротьбу за нагороди Гран-прі серед чоловіків прогнозовано втрутилися господар турніру і син Олексія Дем’янюка Дмитро, фіналіст лондонської Олімпіади херсонець Андрій Проценко і переможець минулорічного меморіалу і чемпіон Європи-2010 росіянин Олександр Шустов. Останній прибув з корабля на бал. За день до початку львівського турніру Шустов змагався на меморіалі Лукашевича в Челябінську, де з результатом 2,26 м посів четверте місце (переміг там Іван Ухов, встановивши новий рекорд Росії у приміщенні — 2,41 м). На диво усій цій поважній компанії, наче чортик з табакерки, на п’єдестал вистрибнув 22-річний кіровоградець Дмитро Яковенко, який у попередні роки задовольнявся непомітною роллю статиста. Однак коли на висоті 2,20 м двічі схибили Шустов і Дем’янюк, а Проценкові вдалося домовитися з планкою лише з другої спроби, «темна конячка» вийшла у лідери.

Шустов, демонструючи найкращі технічні канони знаної у всьому стрибковому світі школи Євгена Загорулька, змінити розклад на висоті 2,23 м не зумів і завершив змагання на третій позиції. «Через зміну часових поясів і хвилювання я не встиг відіспатися, відновитися, — пояснив Олександр Шустов. — Львів’янам показав усе, що міг. При цьому навіть примудрився «влізти» у призи. У третій спробі на 2,20 м витискав з себе усе, що залишалося. Глядачі вітали мене — спроба була хорошою. Але для наступних стрибків енергії не залишилося ані краплини. Мій челябінський результат і стрибки на львівському турнірі — це майже ідеальний початок сезону. Недавно про таке я навіть і не мріяв, адже у грудні чотири тижні провалявся у лікарні, хворів на пневмонію. Думав, взагалі у повітря злетіти не зможу. А тут 2,26 м. Відразу після челябінських змагань прилетів до Москви, поспав три години і знову у подорож — до Львова. У Челябінську у мене були непогані спроби на 2,29 м. Такі висоти забирають немало ресурсів. Високо стрибати два дні поспіль мені ще надто важко».

На 2,23 м завершив свої стрибки і Яковенко. Тож Дмитрові Дем’янюку, щоб поборотися за перемогу, довелося іти ва-банк. Пропустивши 2,23 м, він підняв планку ще на 3 см вище. Та примхлива планка і на цій висоті не хотіла протидіяти силі земного тяжіння. «Мені сьогодні взагалі нічого не вдалося», — після третьої невдалої спроби наче просив вибачення у рідної публіки Дмитро, який разом з хорошим другом Шустовим розділив «бронзу». «Так, 2,20 м для Дем’янюка не є високим результатом. Однак, зважаючи на те, що він по-справжньому не стрибав ось уже майже півроку, навряд чи слід було очікувати супервисоких стрибків, — пояснив тренер львів’янина Валерій Лебедюк. — Після Ігор у Лондоні Дмитрові прооперували ахілл, тож він тепер потихеньку відновлюється. Я найбільше хвилювався, щоб у нього не було якихось комплексів, страху перед стрибками. Але те, що побачив на турнірі, розвіяло мої хвилювання. Тепер йому потрібно багато змагань: розстрибатися і відновити втрачений змагальний досвід».

Коли на хвилинку здалося, що усе найцікавіше уже залишилося позаду, у сектор повернувся Андрій Проценко. 2,26 м 25-річний херсонець здолав так, наче це була розминочна висота, — без зовнішнього напруження і з першої спроби. А далі вихованець Геннадія Зуєва під супровід глибокої тиші замовив 2,32 м — свій персональний найкращий результат і новий рекорд турніру. З другої спроби нахабна заявка стала офіційною статистикою. «За результатами тренувального сезону я розумів, що добре підготувався. Але наскільки добре, можуть показати лише змагання з їх напруженою та нервовою атмосферою. Та все склалося напрочуд вдало: перший старт у сезоні, і відразу повторення найкращого результату в кар’єрі, — Андрій Проценко охоче фотографувався з усіма уболівальниками і терпляче підписував дітям календарі. — Фантастично? У мене це вже не вперше. Два роки тому на вашому ж львівському турнірі я уперше в житті стрибнув 2,31 м. Чи щасливою є для мене львівська арена? На початках приїздив до вас і у призи не потрапляв: був молодим і відчував брак досвіду. Але пострибав на чемпіонатах світу, зрозумів, що усі суперники — такі ж люди, тож тепер конкуренцією мене так просто не залякати».

Після цього планка двічі невдоволено падала з висоти 2,35 м. А від третьої спроби Проценко відмовився:

— На 2,20 м я трішки потягнув стопу, через це під час подальших стрибків мене супроводжували не надто приємні відчуття. Тож боявся, щоб цей дискомфорт не переріс у травму. Не хотів ризикувати: сезон лише розпочався, і попереду ще чемпіонат світу, норматив на який, як бачите, уже встиг виконати. Який старт згадую з найбільшою приємністю? Всесвітню універсіаду-2013 у Казані, де я став другим. Звичайно, приємно було кваліфікуватися у фінал Олімпійських ігор у Лондоні, тим паче, що це були мої перші Ігри, і я страшенно нервував. Саме слово Олімпіада так тисне на нас, що спортсмени ламаються ще до початку старту. Олімпійська кваліфікація вартує багатьох фіналів. Щоб заспокоїтися, я лежав, заганяючи себе у стан напівсвідомості, а перед стрибком пив енергетик, щоб прогнати ту сонливість і взяти висоту з першої спроби. Кожна олімпійська спроба — безцінна. Так, одна схиблена спроба не дозволила Олександру Шустову пробитися у фінал…

— Для того, щоб відчути повний драйв, вам уже не потрібно їхати на чемпіонат світу. Достатньо на будь-якому внутрішньому старті вийти у сектор разом з Богданом Бондаренком…

— За весь попередній сезон ми стрибали разом лише на трьох стартах. Я бачив, що він чудово готовий, однак у мене були свої завдання. Ось над ними я і працював. Хоча, звичайно, Богдан є для мене хорошим стимулом. Його високі стрибки і рекорд України — це те, чого прагне кожен із нас. Для цього я і шукаю свій ідеальний стрибок, хоча розумію, що в природі його не існує. Та кожен найменший винахід дозволяє стати кращим, злетіти ще трішечки вище.

У жіночому турнірі, поки основні суперниці воювали з планкою, Оксана Окунєва з Миколаєва записувала у протоколи «нулі». Лише на 1,89 м дозволила собі один раз помилитися. Але та помилка уже нічого не вирішувала: підопічна Анатолія Ільїна стала недосяжною для суперниць. 18-річна талановита киянка Ірина Геращенко у Львові не зуміла віднайти свій найкращий стрибок і зупинилася на 1,86 м, перемігши за кількістю спроб Наталію Гапчук з Бердичева.

«Щоб зібрати стрибок цілком і повністю, мені дещо забракло сил, — з ізналася Оксана Окунєва. — Я довго заліковувала травму. А півтора місяця тренувань недостатньо для відновлення усіх необхідних для стрибка відчуттів. Я навіть планувала пропустити зимовий сезон. Але тренер порадив вийти у сектор і стрибати у міру можливостей. У планах на найближче майбутнє у мене немає космічних стрибків. Однак помічаю, що вже зрушила з мертвої точки. Мій львівський результат — доволі посередній, однак у моїй ситуації та ще й як для початку сезону — це дуже навіть непогано. Тож я цілком задоволена. Моя шиншила, яку я виграла кілька років тому на Меморіалі Дем’янюка, також почувається чудово. Це найкращий подарунок, який я отримувала в житті. Понад усе полюбляю приємні несподіванки. Хоча спортивне життя нечасто приносить мені сюрпризи. Та я не нарікаю: якщо працюватимеш, усього досягнеш самотужки».