Олег ВЕРНЯЄВ: «У наступному році хочу здоров’я.Усього іншого досягну самотужки»

Під завісу 2013 року Олег Верняєв з особливим шиком виграв усі три турніри у гімнастичному багатоборстві — У Штутгарті, Глазго і Техасі. Уже сьогодні юнак з Донеччини готовий кинути виклик легенді — японцю Кохеї Утімурі, єдиному в історії гімнастики, кому вдавалося збирати “золото” чемпіонатів світу у багатоборстві чотири роки поспіль. І не біда, що в Україні на чотири збірні команди (чоловічу, жіночу і дві юніорські) лише один зал, і прилади не встигають за останнім писком моди. Уболівальникам і суддям українські реалії нецікаві. Натомість вони одностайно вітають запаморочливу складність програм Верняєва і ту елегантність у виконанні 20-річного хлопчини, на яку здатен лише зрілий майстер.

- На початку нового сезону ви виграли всі можливі турніри. Такий старт став для вас несподіванкою?

— Здивувався лише після перемоги на першому етапі Кубка світу у Штутгарті. У мене були проблеми з підготовкою. Через травму гомілково-стопного суглоба я тренував лише чотири прилади, та й ті без зіскоків. Два тижні без нормальних тренувань могли зіграти злий жарт. Та все обійшлося. Тому вже до Глазго, де проходив другий кубковий етап, їхав з хорошим настроєм і по перемогу.

- Один з найбільш титулованих ваших суперників, німець Фабіан Хамбюхен, був здивований складністю ваших програм. Не запитував, який ще козир прихований у вас у рукаві?

— Він тепло привітав мене, а про гімнастичні плани у нас не заведено запитувати. Хоча, справді, у мене в “заначці” є нові елементи, які можуть ще більше ускладнити програму практично на всіх приладах. Вам про них також не казатиму. Якщо мені все вдасться, ви самі це помітите. До сьогодні я виконував лише два елементи найскладнішої групи G: це зіскок на брусах — подвійне сальто з гвинтом і подвійне сальто з трьома гвинтами на вільних вправах. У кожного гімнаста є власні “родзинки”. Я ж вважаю, що найбільшою “родзинкою” повинна бути стабільність.

Надмірна складність може “зламати” гімнаста. Мій результат — передусім грамотна, вивірена до міліметра робота тренера. Геннадій Сартинський не гнався за складністю будь-якою ціною. До супер­елементів ми йшли дуже довго. Спочатку піднімали рівень моєї фізичної готовності. Одночасно тренер продумував усі можливі “вартісні” комбінації, які завдяки природним особливостям мого організму дадуться мені малою кров’ю. Коли крок за кроком виконали цю програму, усі вилилися у таку складність. Але збоку завжди здається: він лише за місяць стрибнув вище голови.

- Ви стежите за тим, що готує ваш найголовніший суперник — японець Кохеї Утімура?

— Якщо хтось із моїх друзів побачить відео в Інтернеті і в захваті почне розповідати мені про японські гімнастичні новинки, я обов’язково подивлюсь. Утімура не втомлюється “нанизувати” складність на перекладину. Та й в інших видах у нього чимале поле для розвитку.

- На кубковому етапі у Штутгарті ви набрали у багатоборстві 92,165 бала — більше, ніж Утімура на останньому чемпіонаті світу. Вам хотілося би якомога швидше зустрітися з ним в очному протистоянні?

— Ми уже звикли, що Кохеї ігнорує Кубок світу. Він, окрім чемпіонатів світу і Олімпіад, виступає тільки на Азійських іграх. Мої рекордні бали у Штутгарті не можуть відобразити об’єктивної картини розподілу сил у гімнастиці. Адже кожні змагання судять інші арбітри. Та прийде час, і ми обов’язково зустрінемося. Чемпіонат світу розставить усе на свої місця.

- Якщо судити за оголошенням коментаторів змагань, на ваш вихід чекають з особливим нетерпінням. Ви вже відчули себе “зіркою”?

— Я не завжди чую, що кажуть коментатори. Вони розмовляють англійською, і я зазвичай не відволікаюся на те, щоб зрозуміти, про що йдеться... Глядачі стали приділяти мені більше уваги. Я став показувати дещо іншу гімнастику, і в них з’явився до мене посилений інтерес. Нас тепло зустрічають у багатьох країнах. Кожен ефектний і складний елемент зриває бурхливі оплески та “ахи-охи”, які долітають навіть до нас. Безліч турнірів і телетрансляцій зробили технічно складний вид спорту зрозумілим і популярним. Та найбільш вдячна публіка завжди своя, рідна. На жаль, наші люди уже встигли відвикнути від гімнастики. Ось за кордоном, щоб подивитися гімнастичний турнір, платять чималі гроші: для них це свято і улюблене шоу. В Україні ж є лише один турнір, на якому люди можуть побачити своїх гімнастів — це Кубок Стелли Захарової. Оскільки гімнастику у нас ніхто не рекламує, потенційний глядач не знає, чому він повинен іти на змагання і на кого там слід дивитися. Люди на трибунах Палацу спорту — це або наші знайомі, або гімнасти у минулому. Хоча цього року глядачів прийшло чимало, і нас так палко підтримували! Я уперше відчув, що таке рідна публіка.

- Де зустрічатимете Новий рік?

— Удома з сім’єю. А потім святкуватиму разом з друзями. Чого чекаю від наступного року? Нічого. Усього, чого хочеться, потрібно досягати самому. А найбільше мені запам’ятався минулий Новий рік. У нас була хороша компанія, тому і святкування було особливим. І не питайте, як ми розважалися. Це повинно залишитися великою таємницею (сміється).

- Як довго ви вірили у Діда Мороза і за яких обставин довідалися, що подарунки під ялинку кладуть мама з татом?

— У дитинстві, не пам’ятаю, скільки років мені тоді було, до мене прийшов Дід Мороз. Усе, як годиться, — з білою бородою, в червоній шубі і з мішком. Він просив мене співати пісні, розповідати вірші і виконувати різноманітні гімнастичні елементи. Знав, що я усе це вмію, тому що Дідом Морозом був... тато. Коли я дізнався про це, розчарувався страшенно. Та довго “дутися” на тата не міг. Вирішив: нічого страшного, нехай раз на рік татусь побуде Дідом Морозом. Мені ж самому ще ніколи не доводилося приміряти на себе цю роль.

Списку новорічних бажань ще не складав. Але навіть лапландський Дід Мороз навряд чи зможе принести те, що мені потрібно: побільше здоров’я — мені і всім моїм рідним. Усього іншого я досягну самотужки.

Новий рік та Різдво — свята, які можна зустріти у затишному сімейному колі, — мої найулюбленіші. Коли ми жили у Донецьку, наше сімейне коло було величезним, на свята до нас приходило багато родичів. На Різдво обов’язково була кутя і усі необхідні різдвяні страви. Тепер ми відійшли від традицій. Для мене Різдво передусім — це затишок, хоча б на кілька днів неквапливе, розмірене життя.