«Це подарунок долі – працювати з Калитовською чи Клімченко»

На етапі Кубка світу з велотреку у британському Манчестері Тетяна Клімченко здійснила справжній фурор: у скретчі 19-річна львів’янка фінішувала третьою, залишивши позаду не одну титуловану суперницю і поступившись лише визнаним фавориткам. Завдяки чому вчорашня юніорка досягає успіху у виді спорту, де розквіт можливостей починається після 25 років, розповів особистий наставник Тетяни Клімченко і водночас старший тренер жіночої збірної команди України з велоспорту на треку Орест Тичко (на фото).

— У Манчестері ми планували увійти до шістки найкращих. При цьому я свідомо не виводив ученицю на пік форми, адже основна мета у нас — лютневий чемпіонат світу в Колумбії. Тож ця «бронза» потішила усіх нас неймовірно. Перед головним стартом на Тетяну чекає ще одне випробування — третій кубковий етап у Мексиці.

У Лондоні-2012 скретч, в якому так успішно зарекомендувала себе Тетяна, не був олімпійською дисципліною. Однак перед кожною Олімпіадою Міжнародний союз велосипедистів визначає, які дисципліни включити до програми, а які тимчасово вилучити. Олімпійську програму на Ріо-де-Жанейро для велосипедистів складатимуть наступного року.

Медалі у скретчі розігрують 24 найкращі велосипедистки світу, які повинні проїхати 60 кіл, атакуючи, від’їжджаючи, поступаючись та наздоганяючи лідерок. І уся ця тактика — заради одного блискавичного фінішу. У цій груповій гонці вирішальними є не так фізичні дані, як уміння тактично мислити і швидко реагувати на зміну ситуації на треку. Ми з Тетяною цього вчилися, детально розбираючи чоловічі перегони. Чоловіки роблять менше помилок, і ми, спостерігаючи за ними, намагалися вивести власну формулу успіху. У Манчестері Клімченко проїхала майже бездоганно. Чемпіонка світу саме в цьому виді програми полячка Малґожата Войтира і рекордсменка світу в груповій гонці британка Кейт Арчибальд надто сильні, конкурувати з ними нарівні поки що нереально. Третє місце у такій компанії — це серйозний успіх. Після цього до мене підходили представники Азербайджану, Білорусі та ін. — вони хотіли бачити львів’янку у складі збірної своїх країн. Але нас жодні пропозиції не цікавлять: ми виступаємо під синьо-жовтим прапором.

- Ви — жіночий тренер. Чи довго доводиться шукати спільну мову з підопічними?

— З жінками, відверто кажучи, важче працювати. З хлопцями можна бути жорсткішим, прикрикнути, якщо необхідно. А у дівчат відразу виникають образи. Найчастіше — коли боремося із зайвою вагою. Якщо спринтерам велика м’язова маса ще ніколи не завадила, то стаєри повинні постійно тримати себе у рамках.

З Танею працюю вже третій рік. Ще коли вона навчалася у Львівському училищі фізичної культури, привернула мою увагу своєю відповідальністю і старанністю. Тож згодом запросив її до себе в команду Збройних сил України. І уже через рік на юніорському чемпіонаті Європи у Португалії вона шокувала суперниць, та, зрештою, і мене самого: стала срібною призеркою. З того часу почав підключати вихованку до тренувань дорослої збірної.

Велоспорт, відверто кажучи, — не зовсім жіночий вид спорту. Жінки зазвичай бояться великих швидкостей на треку, які часто призводять до травм. Якщо жінки під час групових перегонів падають, вони зазвичай сходять з дистанції. Але це не про Тетяну. Бувало, вона травмувалася, але продовжувала змагання. І навіть “заїжджала у призи”.

- Ваші учениці починають перемагати доволі рано як для велоспорту. Леся Калитовська, якій ви допомагали готуватися до Олімпіади-2008, у Пекіні стала бронзовою призеркою у віці 20 років. Клімченко за нагороди Кубка світу успішно бореться у свої 19. Чим можете це пояснити?

— Таке буває, коли тренерові потрапляє до рук справжній самородок. Трапляється це далеко не щодня. Але коли доля дарує таких учениць, як Калитовська чи Клімченко, — це щастя працювати, відшліфовуючи такий талант. Чи дано їй досягти рівня британських “зірок”? Це залежить не від нас. У Британії на велоспорт працюють цілі інститути фармакології. До того ж вони можуть дозволити собі відправити своїх спортсменів тренуватися у «теплі краї» хоч на цілий рік. Для підготовки тепло нам ой як необхідне: 70% тренувального часу проводимо на шосе. Для нас оптимальна температура — мінімум 18-20°С. А у Львові ж з дня на день дороги засипле снігом. У мене вже болить голова, куди нам податися, щоб на заключному етапі підготовки до Кубка світу ще трішечки підняти учениці швидкість.

Велоспорт — дуже дорогий вид. Кожному учаснику змагань світового рівня потрібно мати щонайменше декілька велосипедів. У Клімченко їх три (два шосейні і один трековий) французького та італійського виробництва. В середньому один такий велосипед коштує близько 5000 євро. Тому нам доволі проблематично поповнювати свій велосипедний парк. Під час падіння деякі запчастини виходять з ладу, тож постійно збираємо на це гроші. Шукаємо їх усіма правдами й неправдами і нерідко витягаємо з власної кишені без надії на повернення. У цій ситуації шикарним став подарунок трекового велосипеда від ШВСМ. Колишньому директору цієї організації Пал Паличу Редьку (після 22 років роботи на цій посаді успішного керівника «попросили» підписати заяву на звільнення; на його місце прийшов екс-голова львівського ФСТ «Динамо» Володимир Псюк. — О. С.) ми завдячуємо і нашими медалями: він повірив у Клімченко і оплачував збори навіть тоді, коли Тетяна не входила до складу збірної... У спортсменів потрібно постійно вкладати кошти. Так, тепер нам для трекового велосипеда бракує одного колеса, а це півтори тисячі євро...

- У велоспорті без якісної фармакології сьогодні нічого робити. Як виходите з цієї ситуації?

— На жаль, виключно завдяки природним здібностям спортсменів. Єдине, що можемо собі дозволити, — банальні енергетики, які кожен може купити в супермаркеті. Сьогодні антидопінгова служба суворо контролює велосипедистів. Тому небезпечно приймати навіть цілком дозволені препарати: у кожному з них обов’язково виявиться мікрочастка речовини, яка не сьогодні-завтра з’явиться у переліку заборонених засобів. У цивілізованому світі у кожній збірній є фармакологи, які стежать тільки за фармакологічним забезпеченням команди. Без дозволу лікаря спортсмен не має права приймати жодних ліків, навіть від застуди. Необхідні ліки йому видають тільки тоді, коли медики-фармацевти, проконсультувавшись з головним тренером і лікарем команди, ретельно дослідять потрібний препарат. Нам таке навіть уявити важко. Українські спортсмени мали великі неприємності з допінговими службами лише тому, що самостійно лікували якусь недугу.

- Чи не знищать молоду дів­чину великі навантаження без необхідної фармпідтримки?

— Ні. Ми намагаємося не перевантажувати спортсменів. У міжсезоння дозволили Тетяні добре відпочити. Наша мета — не проміжні перемоги на Кубку світу, а більш глобальний успіх — у Ріо-де-Жанейро. До нього готуємося неквапливо.

Фото Мирона МАСЛЮКА