Ольга ХАРЛАН: «На вишку мене тепер і силоміць не затягнути!»

Перемога на чемпіонаті Європи і довгоочікуваний подвійний успіх на першості світу з фехтування цілком і повністю задовольнили головну героїню минулого фехтувального сезону Ольгу Харлан. Та ненадовго. І трьох тижнів не минуло після гучного тріумфу, як миколаївська шаблістка прийшла... до басейну — опановувати новий вид спорту, стрибки у воду. І за два місяці тренувань у фіналі проекту каналу 1+1 “Вишка” під опікою віце-чемпіона світу Іллі Кваші Оля видала такий “спад” з 10-метрової вишки, що навіть найприскіпливіші арбітри синхронно виставили фехтувальниці найвищий бал. Про те, якою ціною далася їй нова вершина і чи планує знову повернутися на вишку, Ольга Харлан розповіла читачам “ВЗ”.

— Коли вас оголосили переможницею проекту, ви так щиро здивувалися...

— Мене шокувало не так рішення суддів, як найвища оцінка телеглядачів. Поряд зі мною за перемогу боролися улюбленці всієї країни — актори і співаки. Була переконана, що за них і голосуватимуть... Вчитися стрибати у воду ми почали з 18 вересня, і щодня тренувалися по три години. Останні два тижні доводилося суміщати стрибкові тренування із фехтуванням, адже зовсім скоро у нас починається новий сезон.

— У новому сезоні послаблень не буде, — підключився до розмови тренер Харлан Артем Скороход. — Нам потрібно знову доводити, що ми сильні, перші, найкращі. Підтверджувати титули завжди важче, ніж здобувати їх уперше.

— Олю, що спільного між фехтуванням і стрибками у воду?

— Анічогісінького! Фехтувальні навички на цьому проекті мені не знадобилися. Натомість для стрибків потрібна гнучкість, координація, точність. А ще вміння десятки і сотні разів повторювати той самий рух. Натомість фехтування вимагає різноманітності, імпровізації. Зациклювання на чомусь одному неминуче призведе до поразки. А ось спортивний характер став мені у пригоді. Тренеру Іллі Кваші не потрібно було повторювати завдання кілька разів. Я дисциплінована: перевдягалася швидко і слухняно “злітала” на семиметрову вишку. Поколивавшись хвилинку на “висоті”, я, як старанна учениця, стрибала. Хоча мені цього зовсім не хотілося, не подобалося щоразу переступати через себе...

— Перед тим, як уперше стрибнути з 10 м, ви сиділи на вишці дві години...

— Це було жахливо! Перша моя думка на 10-метровій вишці: “У будь-якому випадку я повинна це зробити!” Потім сказала собі: “Я з цим упораюсь! Потрібно лишень зробити перший крок. Далі буде легше”. А коли таки наважилася на цей крок, думала лише про те, аби не вдаритися об воду.

— Що страшніше: виходити на медальний поєдинок Олімпійських ігор чи зробити крок у порожнечу з 10-метрової вишки?

— Ці страхи мають різну природу (сміється). На вишці відчувала божевільний страх. А на Олімпіаді — страшенне хвилювання. Перед стрибками з вишки тренер Тетяна Мар’янко постійно повторювала: “Я знаю, Олю, ти це зробиш. Для тебе немає нічого неможливого”. Я їй зазвичай відповідала: “Мені би вашу упевненість”... На стрибок з 10 м надихнуло, зокрема, усвідомлення, що уже завтра мені не потрібно буде стрибати. Один стрибок — і до побачення, вишко (сміється). Мене тепер туди і силоміць не затягнути.

— Як відреагував тренер на вашу участь у проекті “Вишка”?

— Старший тренер збірної Гарнік Давидян не приховував хвилювання. Спочатку через можливість травмуватися. А потім через те, що мені постійно доводиться переступати через власний страх. Стрибати з висоти, коли басейн під тобою здається невеличкою калюжею, було б проблематично навіть для нього. Гарнік Джавадович розповідав, що одного разу, дуже давно, він стрибнув з “десятки”. Лише для того, щоб потім не було соромно перед хлопцями.

— Оля сама прийняла рішення щодо участі у цьому проекті, — веде далі особистий наставник Ольги Артем Скороход. — Я не очікував, що все буде так серйозно. Думав: стрибнули з незначної висоти, поплавали “на публіку”. Але те, що побачив, тримало мене в неймовірному напруженні. На щастя, усе обійшлося без травм. Оля зуміла перебороти страх і піднялася ще на одну сходинку у своєму розвитку. Я не очікував, що стрибки в її виконанні будуть такими красивими. Саме цим вона виділялася з-поміж інших учасників.

— Олю, в якому ще виді спорту ви б хотіли випробувати себе?

— О ні, до нових експериментів ще не готова. Мені подобається фехтування. Тож удосконалюватимусь у рідній стихії. Чи навчився мій тренер зі стрибків Ілля Кваша тримати шаблю? Ні. Я йому пропонувала: “Ти мене стрибати навчив, тож тепер твоя черга вчитися фехтувати”. Але Ілля відмовився.

— Де більше драйву — на вишці чи на фехтувальній доріжці?

— На доріжці! Сама участь у чемпіонаті світу — це постійний викид адреналіну.

— Усі зустрічі в особистому турнірі чемпіонату світу-2013 були для Ольги непростими, — пояснив Артем Скороход. — Кожна з першої вісімки шаблісток претендувала на медаль. Чого варта лишень перемога підопічної у півфіналі над олімпійською чемпіонкою Кім Чжон Хван! Оля поступалася, але не втратила з відчаю голову, наздогнала суперницю і завдала переможного удару. Навіть коли у фіналі командних змагань вона через велике бажання перемогти (ми не могли виграти у росіянок протягом трьох років!) почала помилятися, її молодші подруги по команді не склали зброї. Це розчулило Олю і вона, як сказав головний тренер російської збірної, наче каток, своїм потужним фехтуванням закатала опоненток.