Перед московськими трибунами – український диригент

Варто лише Богданові Бондаренку було притиснути палець до рота, як «Лужниками», які цього року приймали чемпіонат світу з легкої атлетики, розливалася тиша. Така тиша, наче галасливі ще секунду тому трибуни вмить вимерли. Тиша, яка зазвичай панує лише за зачиненими дверима порожніх стадіонів.

«Немає більшого вираження любові стадіону, переповненого вболівальниками, ніж коли атлет просить про тишу і отримує її», — так журналісти офіційного сайту ІААФ по-філософськи пояснили те, що відбувалося у день фіналу стрибків у висоту серед чоловіків. Кожен вихід харків’янина у сектор для присутніх ставав подією. І одночасно сподіванням на те, що саме на їхніх очах цей довжелезний, незграбний на вигляд хлопець підніме планку людських можливостей на нову висоту.

Ознайомлення з сектором для сина та підопічного Віктора Бондаренка почалося на 2,29 м — висоті, яка для кількох учасників того фіналу стала заключною. Далі, до самого підборіддя загорнувшись у куртку, Богдан стежив, як його опоненти воюють з планкою на 2,32 м. І коли судді підняли її ще на 3 см, знову нечутно з’явився у секторі. Дещо екстравагантний, у чорних гетрах та різноколірних шипівках, жовтій та червоній, чи то за потреби, чи просто примхою обраних з різних пар взуття. Дивак, який наче й не помічає того, що коїться навколо. І лише коли трибуни вибухають оплесками на його підтримку, з дитячою безпосередністю просить про тишу простим жестом, який крупним планом поспішали показати на весь світ фотографи й оператори. Невагомо і з солідним запасом Бондаренко злітає над 2,35 м. Але ледь помітна гримаса і з кількох сторін затейпований бік свідчать про те, що насправді кожен стрибок дається йому зовсім не легко. «У мене були проблеми з пахом. У кваліфікації намагався не навантажувати його, усе на себе взяла стопа, — розповів Бондаренко сайту Федерації легкої атлетики України. — Та на 2,29 метрах заболіла і нога, а після цього вже було дуже складно. Я хотів пропустити і 2,35 м, але пошкодував нерви тата. Навіть уявити не можу, що на той момент коїлося у його душі».

Разом з українцем рубіж 2,35 м пройшло ще троє: 22-річний катарець Мутаз Есса Баршим, канадець Дерек Друін та господар чемпіонату Іван Ухов. Тому, коли Бондаренко відмовився від стрибків на 2,38 м, стадіоном прокотилася хвиля здивування, яку озвучив голос коментатора Eurosport: «Що цей хлопець робить? Він же може залишитися без медалі!» Поки він сидів в облюбованому кутку і давав тілу відпочинок, з дистанції з трьома невдалими спробами зійшов Ухов. Друін з другого підходу встановив національний рекорд Канади. А Баршим, з котячою грацією, притаманною лише темношкірим атлетам, уже після першої спроби став купатися в оваціях вдячної публіки.

На штурм 2,41 м хлопці пішли утрьох. Друін — задоволений своїм попереднім результатом і без особливих претензій на нову висоту. Дива й не сталося: усі три спроби показали, що до таких польотів канадієць ще не готовий. У Бондаренка, якому 30 серпня виповниться лише 24, подібний «космічний» досвід уже є: на початку липня цього року на турнірі «Діамантової Ліги» в Лозанні він на 1 см перелетів через рекорд України 23-річної давнини, який належав Рудольфу Поварніцину (2,40 м). Ось тільки цього разу стрибати потрібно було у компанії із травмою. Із 2,40 м у кишені, а також з титулами чемпіона світу-2010 серед юніорів і бронзового призера Олімпіади у Лондоні вмощувався на позначці для розбігу Мутаз Есса Баршим. У першій спробі обидва суперники не зуміли обіграти планку. Але уже у другому підході Бондаренко після стрімкого розбігу завис у повітрі, а потім плавно опустився на мати. Планка непохитно продовжувала нависати над ним.

Тепер навіть якщо Баршим візьме 2,41 м,

чемпіоном йому все одно не стати — за кількістю спроб українець обходив його. Єдиний вихід — стрибати ще вище. І він заключні дві спроби переніс на 2,44 м. Однак домовитися із примхливою планкою катарцю того дня більше не вдалося. А Бондаренко вкотре вже в цьому сезоні попросив суддів ретельно відміряти на стійці 2,46 м — висоту, на яку людина самотужки ще не злітала. На жаль, цього не сталося і того дня. Хоча друга спроба харків’янина була дуже і дуже близькою до цього.

«Тепер прийшло нове покоління стрибунів у висоту. Роки, які залишаються до Олімпіади-2016, обіцяють бути цікавими. Думаю, за цей час побачимо новий світовий рекорд, — зізнався Богдан Бондаренко в інтерв’ю ФЛАУ. — Але знаєте, в тому, що я не взяв 2,46 у Москві, є і свій плюс. Так, на Олімпіаді в Лондоні у мене був такий же результат, як і в призерів. Я поступився їм лише за спробами. Можливо, якби тоді я потрапив на п’єдестал, сьогодні не мав би такого стимулу боротися. Натомість більше би відпочивав. А так я горів бажанням тренуватися. Те саме і у Москві: якби я побив цей рекорд, хтозна, чи з’явився би у секторі в Ріо?».