Шаблістка Аліна КОМАЩУК: «Тепер я вже нічого не боюся!»

У середині квітня на юніорській першості світу у Поречі (Хорватія) шаблістка з Нетішина Аліна Комащук здобула найвищий титул в індивідуальному турнірі. До того на верхню сходинку п’єдесталу пошани підопічній Валерія Штурбабіна вдалося зійти у 2010-му, коли вона стала чемпіонкою кадетської першості планети. У проміжку між цими перемогами «золото» не давалося Аліні в руки. Як каже нетішинка, цього року їм з тренером вдалося винайти формулу перемоги. Її ефективність довів не лише юніорський чемпіонат світу. Кілька днів тому на літній Універсіаді України Комащук не спасувала навіть перед першим номером світового «дорослого» рейтингу — олімпійською чемпіонкою Ольгою Харлан! Та навіть не це здивувало найбільше. Шаблістка Аліна в манежі Львівського університету фізкультури вправно здобувала перемоги у турнірі… шпажисток.

— Аліно, перемагати у шабельних змаганнях вам уже нецікаво, і ви вирішили перекваліфікуватися на шпажистку?

— Зовсім ні. Усе простіше. Кам’янець-Подільський університет, де я навчаюся на факультеті фізичного виховання, попросив мене представляти його інтереси на Універсіаді і в змаганнях шпажисток, — оскільки у нас немає фехтувальниць цього профілю. Універсіада — уже не перший мій досвід фехтування на шпазі. Якось доводилося змагатися разом з хлопцями. Тоді не дуже сподобалося, а тепер припало до душі. Можливо, тому, що в шести поєдинках я тричі перемогла? Але все одно почуваюся поганою спортсменкою: на шаблях намагаюся не програвати взагалі.

— Не так давно ви стали чемпіонкою світу серед юніорів. Хто з суперниць змусив вас понервувати найбільше?

— У заключному поєдинку я поступалася 12:14 американці Андріані Яроці, але змогла скоротити відставання й перемогти. Тренер весь час просив мене: «Аліно, роби те, що вмієш найкраще. Не фехтуй просто так, працюй над фразами». Я вчасно почула Штурбабіна, двічі викликала суперницю в атаку, потім перехопила її зброю і завдала удару. Здавалося б, просто. Але якби я два місяці тому довела б поєдинок до рахунку 12:14, то нізащо б не перемогла. У мене була погана звичка — поступатися за рахунку 14:14. Зазвичай я одержувала 15-й удар, тому що відходила, намагаючись захиститися... Але тепер я вже нічого не боюся!

— Зазвичай спортсменки після змагань влаштовують собі приємний відпочинок — шопінг. Перемога у Поречі надихнула вас на покупки?

— Ні. Почувалася такою щасливою, що не хотіла виплескувати радість у магазинах. Хоча зазвичай люблю заглядати у крамнички... У періоди підготовки до змагань на шопінг часу немає. Між двома тригодинними тренуваннями мені ще треба знайти сили на індивідуальний урок, який триває не менше півгодини. Коли нарешті приходжу в кімнату, ні про що інше, як добре поспати, не мрію... Відновивши сили, сідаю за англійську, читаю книжки чи слухаю музику. Обов’язково прочитаю до кінця. У мене немає улюблених жанрів і героїнь, на яких я хотіла бути схожою. Я задоволена, що народилася Аліною Комащук і що у мене таке насичене життя.

— Вашим кумиром є Ольга Харлан. На Універсіаді України ви перемогли і її…

— Мені до Олі Харлан ще дуже далеко. Хочу бути такою, як вона, — впертою, упевненою у власних силах на доріжці і напрочуд доброю і веселою у житті. Оля ніколи не опускає рук. Що б не сталося, завжди бореться до кінця. І своєю харизмою, відкритістю і щирістю притягує до себе людей. У нашій команді немає такого, що дорослі спілкуються між собою і молодь до себе не підпускають. Старші дівчата усіляко допомагають нам, підтримують у всьому.