Олег ВЕРНЯЄВ: «На вулиці мене не впізнають. Гімнастика не така розкручена, як бокс чи футбол»

На 5-му індивідуальному чемпіонаті Європи зі спортивної гімнастики, що розпочався у Москві, у чоловічому виді програми чимало претендентів на медалі. Чинний абсолютний чемпіон континенту німець Марсель Нгуєн спить і бачить себе на московському подіумі. Про найвищий титул мріють і румун Флавіуш Коши, який у Берліні-2011 лише 0,05 бала не дотягнув до “золота”, і британець Деніел Первіс, який цього сезону мав кілька нагород етапів Кубка світу. І у цій поважній компанії партію першої скрипки гратиме киянин Олег Верняєв, який за складністю програми може дати фору конкурентам. Його манера елегантно і розкуто виконувати найскладніші елементи здобула чимало прихильників. Якщо на помості Білокам’яної Олег не помилиться, можна бути певним, що його гімнастика зможе розтопити і серце Феміди.

— Після рішення Миколи Куксенкова виступати за збірну Росії в українській команді на вакантне місце лідера претендують двоє — ви і Олег Степко. Зазвичай на початках, щоб довести свої лідерські можливості, спортсмени навіть на тренуваннях влаш-товують міні-зaмагання…

— Я нікому і нічого не намагаю-ся довести. Моя мета — тренуватися і завойовувати медалі на змаганнях. Не можу сказати, в кого, в Олега чи у мене, більш виражені лідерські якості. Про це нехай команда скаже.

— А яким має бути чемпіонський характер?

— Головне, аби змушував тіло багато працювати. Щоб стати лідером, треба вигравати золоті медалі. А задля цього потрібно дуже багато тренуватися — і знай-ти у собі внутрішні сили, щоб не схибити на змаганнях.

— Гімнастичні прилади мають свій особливий темперамент?

— Звісно. Ось врівноважений кінь і примхлива, темпераментна поперечка настільки різні, що навряд чи зуміли б знайти між собою спільну мову... Мої улюб-лені бруси елегантні та спокійні. А ось кільця — суто чоловічий прилад, потужний і роботящий. Стіл для опорного стрибка, попри габарити, має вибуховий характер. Килим для вільних вправ флегматиком також не назвеш, однак він усе робить витончено. Напевно, у своїх «стосунках» гімнаст і прилад можуть за характером так само підходити чи не підходити одне одному, як чоловік і жінка.

— Сьогодні у вас найскладніша програма у світі…

— Так це чи ні, покаже чемпіо-нат світу, де відбудеться моя перша післяолімпійська очна зустріч з японцем Кохеї Утімурою. На домашньому етапі Кубка світу в Токіо він не виступав, заліковував травми. Чи, можливо, тоді йому просто було не до гімнастики: він нещодавно одружився, здається, уже став батьком.

— Як впливає на вас виступ суперників, особливо такого рівня, як Утімура?

— Уже ніяк. Протягом останніх кількох стартів я зрозумів, що власні невдачі на початку змагань не повинні розхолоджувати. Коли попереду ще п’ять приладів, може трапитися все, що завгодно: і у тебе самого, і у суперників, навіть таких сильних, як Утімура. Сподіваюся, мене вже ніщо не виведе з рівноваги... Що може вплинути на Кохеї? Мабуть, хороша конкуренція. Перед Іграми у Лондоні японець заявляв, що виграє 3-4 золоті медалі. Але в нього не вийшло. Коли суперники наступають на п’яти, не так уже й легко залишатися непохитним.

— У тому ж Лондоні ваша програма на брусах потенційно вважалася медальною. Але вам не вдалося навіть вийти у фінал...

— Я зірвався на брусах у кваліфікації. Хотів якнайкраще підготувати прилад до свого виступу і перестарався — надто сильно намастив бруси, вони стали жирними, і я не зміг уникнути падіння... Страшенно шкодував про те, що не був у вісімці фіналістів. Думав, одна з медалей мала належати мені.

— Ви вже знаєте, як завоювати симпатії суддів?

— Величезною складністю, безпомилковою і навіть вишуканою роботою. Ну як можна «притримати» голландця Епке Зондерленда, який на поперечці демонструє надзвичайно складну, ефектну й красиву гімнастику? Судді не встояли — віддали олімпійське «золото» саме йому. Куди складніше досягти успіху командою. Збірній, яка хоче претендувати на місце на світовому подіумі, потрібно мати двох сильних багатоборців та чотирьох гімнастів, які могли би «закрити» свої прилади з оцінкою не менше 15 балів. І щоб у команді були різнопланові спеціалісти, щоб у команди не було слабких ланок. Це непросто... Але ми стараємося. Цього року буде лише один командний старт — Всесвітня універсіада. На інших змаганнях розігруватимуться індивідуальні нагороди.

— Після перемог на етапах Кубка світу, після вдалого, хоча й недооціненого виступу в олімпійському Лондоні вас упізнають на вулиці?

— Ні. Гімнастика, на жаль, не такий розкручений вид спорту, як бокс чи футбол. Хоча гімнастика не менш приваблива. Тільки у нас грошей немає, щоб рекламувати свій вид спорту на кожному кроці. Ось у Лондоні вболівальники мене здивували: впізнавали на вулицях, підходили за автографом... А сам я автографи спортивних зірок не колекціоную. Як виняток, можемо з хлопцями сфотографуватися на пам’ять зі знайомими атлетами з інших видів спорту.

— Як у вас минув вечір того дня, коли ви протягом 15 хвилин раділи командній олімпійській «бронзі», а потім у вас її відібрали?

— Не було нічого особливого. Ми з хлопцями зібралися обговорити наступний вихід на поміст — у багатоборстві та в окремих фіналах. Навряд чи у когось з моїх друзів по команді виникла думка попрощатися з гімнастикою. Потрібно не дверима грюкати, а продовжувати доводити свою гімнастичну компетентність! Перед чемпіонатом Європи я постійно їздив на змагання, обкатував свої програми. А до чемпіонату світу ще трішечки доберу складності. У рідному залі відшліфую найменший рух — щоб судді самі зрозуміли, якої помилки припустилися в Лондоні.