Передплатити Підтримати

Олександр Шустов завів львівські трибуни з півоберту

А у жінок уперше тріумфувала постійна учасниця – Вікторія Добринська


Головний приз ХІІІ Міжнародного турніру зі стрибків у висоту «Меморіал Олексія Дем’янюка» поїде до Росії у валізі чемпіона Європи-2010 Олександра Шустова.

Три РОКИ чекала вибаглива львівська публіка на титулованого росіянина, одного з учнів легендарного Євгена Загорулька, в якого відразу 11 вихованців здолали рубіж 2,35 м. Цими днями Шустов таки приїхав до Львова і з перших хвилин змагань поспішив виправдати усі глядацькі сподівання: постріляв з «лука», пограв на «гітарі», і після кожної спроби усміхався уболівальникам так широко і відверто, що ближче до вирішальних виходів Олександра у сектор львівські трибуни, здавалося, перетворилися на його персональний фан-сектор. При цьому і про стрибки карагандинець не забував.

Висоти цього разу були далекими від рекордних: на початку сезону ніхто не поспішає форсувати підготовку. Та все ж боротьба за головний приз точилася така, що стрибкові гурмани довго ще згадуватимуть цей турнір. У повній тиші поглядами проводжали глядачі Юрія Крімаренка: найменшому та найтендітнішому серед усіх бердичівцю, здавалося, не потрібні жодні зусилля, щоб у невагомому польоті зависнути над планкою. Уже багато років травми заважають йому злетіти на бувалі висоти. Закритий у собі, він не любить спілкуватися з журналістами, а тим паче згадувати про свою перемогу на чемпіонаті світу у далекому 2005-му. Однак за ось цю магію крімаренківських стрибків йому усе з готовністю пробачають. На жаль, у Львові він став лише четвертим. Разом із Андрієм Рубелем Юрій зупинився на 2,20 м, поступившись запоріжцю за кількістю спроб.

З останньої спроби здолали 2,23 м Олександр Шустов і львів’янин Віктор Шаповал. Так, дуель між двома приятелями-суперниками перенеслася на 2,26 м. І хоча у росіянина були непогані спроби, та і вихованець львівської школи стрибків був близьким до успіху, планка, похитавшись, не прагнула досягати компромісу. За кількістю вдалих спроб на попередніх висотах чемпіоном визнали Шустова. «Я не їхав до Львова по перемогу. На таких стартах важлива сама участь, присутність, — Олександр Шустов ввічливо спілкувався з усіма охочими і не втомлювався усміхатися в об’єктив для все нових і нових фото. — І тому ти стрибаєш емоційно розслабленим, насолоджуєшся спілкуванням з глядачами. А ось на чемпіонатах світу, коли ти виступаєш за національний прапор, зовсім інші завдання, тому й інша атмосфера. Ті хлопці, які у Львові стрибали разом зі мною і, зрештою, є моїми друзями, перетворюються на суперників. Ти повинен відсторонитися від усього особистого і відпрацювати так, щоб, вибачте, усіх їх перемогти. Інакше ти сам станеш переможеним. Тому мені так подобаються такі невеличкі, але напрочуд теплі та веселі турніри, де спортсмени підтримують один одного, підбадьорюють і зовсім не думають про перемоги та поразки. Такі турніри — рідкість у пострадянських країнах. Зазвичай, щоб ось так пострибати, потрібно їхати до Європи».

Віктор Шаповал, постійний призер чи не всіх турнірів пам’яті Олексія Дем’янюка, після церемонії нагородження виглядав дещо розчарованим. «Мені сьогодні щось надто важко стрибалося, — втомлено усміхнувся львів’янин. — Для мене це вже другий старт у новому сезоні, і весь час мене переслідує таке відчуття, наче я не літаю, а вагон за собою тягну. Просто ніяк не можу відійти від великого обсягу роботи. Такі навантаження я застосував уперше за всі свої роки у стрибковому секторі. Та сподіваюсь, що незабаром відійду. Розчарувало мене не друге місце і навіть не результат — на початку сезону навряд чи можна було чекати чогось більшого. Незадоволений я технікою стрибка, позбавленої необхідної легкості, розкутості».

Щозими до Львова позмагатися приїздить Вікторія Добринська. Глядачі завжди оплесками дякують вінничанці за таку відданість. Але до цього разу перемагати старшій сестрі олімпійської чемпіонки з легкоатлетичного багатоборства Наталії Добринської не вдавалося. Зі Львова Віка зазвичай привозила бронзові нагороди. Але тепер зуміла обстрибати і неодноразову чемпіону львівських турнірів Наталку Гапчук, і Олену Демидову, і Оксану Окуневу. Перемогу вінничанці принесла висота 1,86 м.

— Місця на п’єдесталі для мене також не є важливими, — Вікторія Добринська не приховувала хорошого настрою. — Мені завжди, на кожному старті, хочеться показати свій максимум: відпрацювати заплановані технічні моменти, віднайти потрібний психічний стан. Якщо мені все вдається, місце зазвичай буває високим, ось як сьогодні. Під час змагань мені вдавалося виправляти навіть ті помилки, які не піддавались корекції на тренуваннях.

— Про вас розповідають як про креативну людину із задатками непересічної художниці. Що для вас цікавіше — стрибати чи малювати?

— Я до спорту ставлюся як до творчості. Для мене стрибати — це те саме, що й малювати картини. Кожна моя спроба у стрибковому секторі — це той самий малюнок, тільки у руховому прояві. І я намагаюся зробити це ідеально. Мабуть, тому навіть під час змагань я не можу бути злою чи агресивною. Такі емоції — не найкращі помічники навіть у спорті. Щоб високо стрибати, мені необхідно сконцентруватися на тому завданні, яке я поставила перед собою. Я анітрішки не шкодую, що стала професійною спортсменкою, а не художницею, як цього хотіла у дитинстві. Адже, щоб бути хорошою художницею, необов’язково закінчувати спеціалізований заклад. Я же тепер не так часто малюю. Беруся за пензлик чи олівець лише тоді, коли відчуваю якийсь підсвідомий потяг, коли щось насниться уночі, коли не малювати не можу. Хоча, чим займатимуся у майбутньому, ще не вирішила. Життя саме направить мене. Поки що я цілком сконцентрована на легкій атлетиці.