В Україні захищають мови, яким загрожує зникнення
Збурення патріотичної громадськості щодо відкликання з парламенту урядового законопроєкту «Про внесення змін до деяких законів України у зв’язку з оновленням офіційного перекладу Європейської хартії регіональних або міноритарних мов» № 14 120 (ми про це писали у минулому тижневику «ВЗ») дало позитивний результат. Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики Верховної Ради таки розглянув цей документ і після опрацювання рекомендував до розгляду у сесійній залі
Суть справи така. 2003 року в Україні ратифікували Європейську хартію регіональних або міноритарних мов. Щоправда, тоді спотворили текст оригіналу і замість «міноритарних мов» вжили фразу «мов нацменшин». До їх переліку занесли російську, яку начебто треба захищати. В українському перекладі також помилково було написано про захист прав нацменшин (про це йдеться в інших документах). Насправді ж у Хартії йшлося про міноритарні мови, яким у тій чи іншій країні загрожує зникнення, а тому їм потрібна підтримка. До таких 22 роки тому чомусь вписали і російську. У час російської агресії це положення тим більше не витримує критики…
Уряд виправив недолугу фразу, вдосконалив термінологію. Профільний комітет ВР підтримав вилучення з переліку міноритарних російської мови — як такої, що не потребує особливого захисту відповідно до положень Хартії. Схвалено розширення із 13 до 18 переліку справді міноритарних мов, які потребують державної опіки. Тож тепер положення Хартії в Україні стосуються білоруської, болгарської, гагаузької, івриту, ідишу, караїмської, кримськотатарської, кримчацької, німецької, новогрецької, польської, ромської, румейської, румунської, словацької, угорської, урумської та чеської мов.