Запаліть свічку у день Стрітення Господнього

Це день, коли віряни вша­новують зустріч Сина Божого з народом. Адже на сороковий день після Його народження Діва Марія та Йосип Обручник принесли Дитя до храму, щоб подякувати Господу. У святині на них уже чекав праведний старець Симеон Богоприє­мець. Він жив 300 років, очі­куючи зустрічі з Ісусом. Після такої події невдовзі помер (як передбачалося у пророцтві).

Історія свята сягає своїм корінням ще у III-IV століття. Тоді вперше у творах церков­них письменників зустріча­ються згадки про Стрітення. Офіційно ж воно було визна­не у Візантійській імперії 542 року — під час правління імпе­ратора Юстиніана.

Стрітення (але дещо іншо­го характеру) відзначали ще в дохристиянські часи. Воно мало назви Громовиця, Стрі­щення, Зимобор. Існувала думка, що цього дня зима від­ходить, а літо вступає у свої права. Дорогою вони зустрі­чаються і сперечаються між собою, тож погода може час­то змінюватися. Існує прикме­та: якщо ввечері потепліло, то перемогло літо, яке й залиша­ється господарем вже аж до наступної зими.

Після поширення на те­ренах України християнства церковне свято Стрітення Гос­поднього органічно вплелося у народні вірування, виникли нові традиції. Цього дня віря­ни неодмінно йдуть до церкви і святять воду та свічки, котрі називають «громничками». Їх запалювали під час грози, щоб вберегти людей, хату і худобу. Також допомагали згадані воскові вироби важко­хворим. Воду потрібно було набирати до нового посуду, який ще не використовувався. Її зберігали впродовж року, ві­рячи, що, як і йорданська, має цілющу силу.

Тарас ЛЕХМАН