«Ми вдома, вони в пеклі полону»

Щосуботи біля пам’ятника Тарасу Шевченку збираються кількадесят родин полонених бійців «Азову» та інших захисників різних військових підрозділів, аби вкотре нагадати владі про необхідність обміну полонених. 18 травня відбулася чергова акція. Родини полонених військових пройшлися центром міста з плакатами з написами «Наші серця в полоні», «Два роки в полоні, поверніть мого брата», «Полон вбиває» «Свободу Азову!», «Ми вдома, вони в пеклі полону», «Їхня неволя — ціна нашої свободи», «Азов врятував Україну. Хто врятує Азов?», «Поверніть Героїв»…

Учасники акції розгорнули біля монумента прапор України, прапор міста Маріуполь та полку «Азов». На акції були також діти полонених захисників, які чекають своїх татів з російських катівень. Водії, які проїжджали по проспекту Свободи сигналили на знак підтримки родин полонених.

18 травня акції родичів з вимогою звільнити полонених захисників відбулись в Кролевці, Охтирці, Хмельницькому, Чернігові, Ковелі, Білій Церкві, Тернополі, Павлограді, Вінниці, Кам’янському, Рівному та Запоріжжі… Уже два роки, як з «Азовсталі» вивели захисників, їх рф забрала в полон. Частину з них повернуто, частину залишається в полоні.

«Два роки полону, як два роки пекла, — розповідає „ВЗ“ пані Ольга, дружина полоненого військового. — Знаємо в яких умовах живуть там військові. Це нелюдські умови. російські полонені тут жирують, а наші там ледь виживають та піддаються тортурам. Переживаю за чоловіка…Два роки і досі немає ніяких відомостей».

«Їх виводили з „Азовсталі“ для збереження здоров’я і життя. Два роки пройшло і ніяких немає відомостей: де він, як він, у якому стані. Ця невідомість вбиває», — каже пані Наталія — мама полоненого воїна.