Порошенки провідали в госпіталі бійця, який у перші дні вторгнення під Києвом збив «Іглою» російський літак

У столичному госпіталі, де Альберт відновлюється від ран, військового провідали Петро і Марина Порошенки. Порошенко згадує: «5 березня він разом з бійцями 206-го батальйону ТРО поїхав в Ірпінь, де в той день організували евакуацію місцевих мешканців. Там і познайомились з Альбертом, який буквально за дві години до того збив російський винищувач». Порошенко каже: «Це врятувало сотні, а може й тисячі життів, бо ворожі літаки практично рівняли із землею приірпінські містечка, не даючи змоги врятуватися жінкам, дітям та немічним людям».

Молодий військовий тоді спеціально відкрив своє обличчя, щоб мама побачила його в новинах і зрозуміла — він живий і все гаразд. Зараз мама біля нього в госпіталі, — каже хлопець.

«Мама зі мною тут два місяці, вона мені допомагає робити зарядки, я реабілітуюся. Мама знала, що я не здамся в будь-якому випадку і що я буду воювати до кінця. На щастя, ми їх вчасно зупинили. І в них не було стільки сил, щоб прорватися до Києва. Хоча вони стояли в Ірпені. Ми стояли в Романівці, на вулиці Новоірпінській. І ми на кільці захищалися в Ірпені від них», — говорить Альберт.

«Я пішов служити у червні 2021 року на контракт у 80-ту окрему штурмову бригаду. Я був на всіх напрямках, починаючи з Київського напрямку, потім на Херсонському, Луганському, Харківській операції і потім на Донецькому напрямку», — говорить боєць.

«5 березня якраз Петро Олексійович приїхав через дві години після того, як я збив той літак. Збив на вулиці Новоірпінській з п’ятого разу, тому що чотири рази у мене ракета не дійшла. Я різні ракети міняв і з п’ятого разу збив. Чотири рази він нас бомбардував», — згадує хлопець.

«Через дві години до мене підходить хлопчина у військовій формі, якого я ніколи не бачив, він мене рухає за плече і каже: до тебе приїхав Петро Олексійович. А я кажу, ти що жартуєш? Як Петро Олексійович приїхав сюди? Тут стріляють і бомблять. Я подивився — Петро Олексійович з людьми розмовляв і підходив до мене», — розповідає військовий.

«Я погодився без балаклави дати інтерв'ю, бо я не мав з мамою зв’язку з 24 числа до 5 березня. Я знав, що моя мама в будь-якому випадку в новинах по закордону побачить, бо там дуже багато було репортерів», — згадує хлопець і додає: на Київському напрямку тоді втратив майже всіх побратимів.

День, коли отримав поранення біля Бахмуту, пам’ятає не дуже добре. «На бахмутському напрямку я був останні чотири місяці. Чотири місяці вже тут лежу. Ми знаємо, що за нашими плечима наші сім'ї. Якщо ми не будемо битися до кінця, загинуть наші сім'ї. Але ми цього не допустимо і ми будемо стояти до кінця», — говорить хлопець.

«Ти пройшов через такі місця, що побратими, з якими ти служив — повернулися на щиті. А ти — залишився живим. У Києві тебе зібрали по частинах. Тоді, 5 березня, я сказав, що „люди, як ти — надихають“, і не тільки мене, але й всю країну. Коли ти згадав ці слова тут, лежачи в госпіталі, було дуже приємно. Повір, ти досі надихаєш мене, надихаєш побратимів, які лежать поряд. І я дуже хочу, щоб ти надихав ще й інших. Дякую за шлях, що ти пройшов», — звернувся Петро Порошенко до українського Героя.