По всьому світу стала новина…

Напередодні відзначають Святий вечір. Спозаранку господиня брала­ся готувати дванадцять пісних страв — кутю, борщ, голубці, вареники, рибу (печену, копчену, смажену…), балабухи, узвар… Жодної з них не куштували аж до кінця дня.

Тоді активною роботою була за­йнята вся родина. Старші дівчатка допомагали мамі біля печі. Госпо­дар заготовляв сіно, солому для худоби, заносячи зі стіжків у хлів — щоб у свята не працювати. Хлоп­чики відгортали сніг, прокладали стежки, носили воду, дрова… Все відбувалося у мирі та злагоді, не годилося гримати на когось, обра­зити словом; навіть терпіли «витів­ки» котика і песика, бо ті у Святий вечір розкажуть Новонароджено­му Ісусикові, які в них лихі ґазди.

Сідали вечеряти з першою зо­рею. Запаливши свічку, насампе­ред молилися за померлих, по­тім — здоров’я живих, просили у Господа, аби дав їм дожити до на­ступного року.

Особливі дійства відбувалися, коли глава родини клав під стіл оберемок сіна (Ісус Христос на­родився на сіні) і вносив дідуха (житній або пшеничний сніп, туго перев’язаний перевеслом) — сим­вол міцності та єдності роду, поко­лінь, достатку. Щойно мама стави­ла кутю на стіл (з неї розпочинали вечерю), усі присутні (насамперед діти) кудкудакали, кукурікали, щоб був приплід домашньої птиці.

Після вечері не прибирали по­суд — аби і праведні душі померлих могли спожити їжу. Бог у цей час відпускає їх на землю. Таким гос­тям залишали полумисок із водою та чистий рушник — щоб умилися з далекої дороги.

До речі, за вечерею необхідно було скуштувати дванадцять страв (хоча б потрішечки). Потім частину з них діти відносили старим само­тнім людям, убогим, сиротам. Тра­плялося, що сусіди гуртом варили для знедолених вечерю чи запро­шували до свого столу. Малеча не забувала навідатися до хресних батьків, принести їм гостинці (ту ж часточку святої вечері), привітати зі святом.

Святкового вечора сім'я довго колядувала. Зокрема, лунали «Бог Предвічний народився» (її вва­жають Різдвяним гімном), «Нова радість стала», «По всьому світу стала новина»…

Вранці на Різдво Христове, або ще й опівночі, йшли до церкви на Богослужіння, після якого всім ми­ром віталися:

— Христос Рождається!

— Славімо Його!

Тарас Лехман