«Коли я була лисицею», або Приведіть дитину в театр

У Першому театрі 12 грудня відбудеться прем’єра вистави «Коли я була лисицею» за однойменним твором Тетяни Поставної

«Коли я була лисицею», або Приведіть дитину в театр
«Коли я була лисицею», або Приведіть дитину в театр

Творці вистави визначили жанр майбутньої прем’єри як «не казка для дітей та дорослих», а якщо коротко — то для сімейного перегляду.

Як зазначив директор-художній керівник Першого театру Юрій Мисак, ключовим меседжем для їхнього колективу стало гасло «Приведіть дитину в театр», адже за останні два роки карантинних обмежень відвідуваність театрів значно зменшилася. А творчий процес і робота над постановками відбувається для глядачів, без них існування театру втрачає сенс.

Саме для того, аби в театр ішли дорослі і брали з собою дітей, режисерка Лариса Діденко обрала для нової постановки твір молодої авторки Тані Поставної «Коли я була лисицею», який увійшов в короткий список «Книга року ВВС» у номінації «Дитяча книга року».

Фото автора
Фото автора

Режисерка розповіла, що процес роботи над виставою був доволі тривалим і ускладнювався карантинними обмеженнями та періодичною відсутністю у зв’язку з хворобою когось з акторів. Але нарешті всі перипетії творчого процесу позаду і 12 грудня глядачі матимуть змогу побачити прем’єру вистави «Коли я була лисицею».

За словами Ліки Діденко, творці вистави дуже ретельно підійшли до творчого процесу, витягнувши свої дитячі фотографії й ретельно їх розглядаючи, аби згадати, якими актори, які перевтілюються в дітей, були в дитинстві. І не випадково, напевно, майже в кожного була якась історія, а відтак і фотографія, пов’язана з лисицею, — як правило, в садочку на святкових вечорах грали лисичок.

У виставі залучили лише чотирьох акторів (Ірина Занік, Андрій Селецький, Наталія Білан та Данило Хромов), але режисерські прийоми, сценографія Вікторії Поглод, пластика в постановці Людмили Пернепесової, анімація Світлани Швед, музика Макса Кернера і костюми Софії Головатої обіцяють незабутні враження й емоції. Адже й сама історія про те, що далеко не всі діти мають батьків, чи, принаймні, хоча б одного з них, про стосунки онучки, дідуся й бабусі викладена дуже тактовно, легко, зворушливо й доступно. І, звісно, з хеппі ендом.

Читайте також: «Кассандра» дуже актуальна, бо перегукується з теперішньою ситуацією в Україні

Схожі новини