16 липня 1990 року Україна зробила перший крок до незалежності

#Букви розповідають, як це було.

Наприкінці 1980-х радянська імперія стала розпадатися. Навесні 1990 року незалежність проголосила Литва. Близькі до цього були Латвія та Естонія.

12 червня державний суверенітет задекларувала РРФСР. Цей документ, ухвалений російським парламентом, призвів до того, що протистоянню між керівниками СРСР і РРФСР Михайлом Горбачовим і Борисом Єльциним (тоді головою Верховної Ради Російської Федерації) досягло апогею. Горбачов зосередився на нейтралізації головного опонента — події в Україні для нього відійшли на задній план.

В Україні тим часом демократичні й патріотичні сили створили Народний Рух України за перебудову, який набирав ваги. Множилися інші організації, що виступали за свободу та незалежність нашої країни.

Українська міжпартійна асамблея, ініціаторами створення якої були колишні політв’язні, просто на вулицях почала реєстрацію громадян Української Народної Республіки (на кінець 1990-го зареєстрували близько 3 мільйонів).

У березні 1990 року відбулися перші альтернативні вибори (коли до бюлетеня для голосування включено більше за одного кандидата) до Верховної Ради УРСР дванадцятого скликання (яка увійшла в історію як Верховна Рада України демократичного скликання).

Тоді у Верховній Раді Української РСР склалися сприятливі умови для ухвалення Декларації. 9 липня 1990 року лідер республіканських комуністів Володимир Івашко склав повноваження голови Верховної Ради УРСР.

Це деморалізувало комуністичну більшість і дало можливість національно-демократичній опозиції затвердити радикальну за змістом Декларацію, яка стверджувала суверенність України.

З 28 червня по 11 липня 1990 року у Верховній Раді УРСР тривало представлення та обговорення проєктів Декларації.

Всього їх було 12: офіційний від президії, від депутатської групи «За радянську суверенну Україну» і дев’ять від опозиції (зокрема авторські, наприклад, Сергія Головатого у співавторстві з Євгеном Тимченком, народорадівців Степана Хмари, Сергія Семенця, Тетяни Яхеєвої, Івана Валені, групи депутатів у складі Лариси Скорик, Івана Зайця, Володимира Івасюка, а також варіант лідера республіканців Левка Лук’яненка).

Підготовку офіційного проєкту Декларації виконували дві групи: Тимчасова комісія, створена президією Верховної Ради, і Комісія В Р із питань державного суверенітету, міжреспубліканських і міжнаціональних відносин.

Зрештою за основу декларації взяли проєкти депутата-народорадівця Сергія Головатого і президії Верховної Ради.

16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР, «виконуючи волю українського народу до побудови вільної незалежної держави», схвалила Декларацію про державний суверенітет України.

З 384 депутатів, зареєстрованих у залі, «за» проголосували 355 осіб, «проти» висловилися 4, утримався — 1, решта — не брали участь у голосуванні.

Оскільки абсолютну більшість депутатів Верховної Ради становили комуністи, Декларації про державний суверенітет не надали статусу конституційного акта.

Водночас до Конституції УРСР були внесені статті, які проголошували верховенство українських законів над союзними. Це стало важливим кроком для наповнення Декларації реальним змістом.

День проголошення Декларації був оголошений в Україні святковим і вихідним. Перша річниця її ухвалення запам’яталася велелюдними урочистими мітингами і демонстраціями у багатьох регіонах.

Декларація про державний суверенітет України стала основою для «Акта проголошення незалежності України», ухваленого Верховною Радою 24 серпня 1991 року.

Варто зазначити, що вперше День Незалежності Україна відзначила саме 16 липня 1991 року.

Декларація про державний суверенітет України складається з преамбули та 10 розділів.

Преамбула звучить наступним чином:

«Верховна Рада Української РСР, виражаючи волю народу України, прагнучи створити демократичне суспільство, виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини, шануючи національні права всіх народів, дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу України, визнаючи необхідність побудови правової держави, маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України, проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах».

Територія України в наявних кордонах проголошувалася недоторканною.

Одне з головних — положення про громадянство: всі громадяни рівні перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять; громадяни всіх національностей становлять народ України.

Також визначалося виключне право українського народу на володіння, користування і розпорядження національним багатством України.

Також проголошувалося право України на власні збройні сили, внутрішні війська, органи державної безпеки.

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті.