Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

Помолитися, попросити пробачення і запалити свічку пам’яті

1 листопада — поминальний день

Здавна існує традиція цього дня вшановувати пам'ять тих, хто відійшов у вічність. Мерехтливі вогники свічок, море квітів на могилах і молитва… Так живі поминають померлих. За стародавньою традицією, 1 листопада варто відвідати могили рідних і знайомих.

Із квітами і свічками люди йдуть на кладовища, щоб помолитися за тих, кого вже нема серед нас. Старі люди кажуть, у поминальний день є зв’язок живих із померлими. Переконані: померлі чують молитви і покаяння живих, а слова, сказані на кладовищі, летять до неба і дарують грішникам полегшення.

Якось старенький священик у селі, де поховані мої батьки, на моє запитання, чому саме цього дня важливо прийти на цвинтар до рідних, сказав: «У цей день увесь світ згадує померлих, які є святими, але офіційно Церквою не проголошені. Християни мають можливість своєю молитвою в особливий спосіб допомогти померлим, — аби швидше закінчилася їхня покута у чистилищі і вони перейшли до раю, тобто стали святими».

Як тільки випадає нагода поїхати на Мостищину, моїм обов’язком є відвідання могили батьків. Роблю це на Великдень і обов’язково у поминальний день — 1 листопада. Багато чого спадає на думку, коли стою біля могили батьків. Хвилею накочуються спогади з дитинства — світлі і радісні. Коли дерева були великими, сонце — яскравим, тато — сильним і здоровим, мама — красивою і ніжною… Тоді здавалося, що так буде завжди.

Пригадую, як у юності дратувала опіка батьків, що здавалася надмірною і робила з мене маленьку дитину, за що було соромно перед друзями. Бо ж як так — я доросла, а наді мною трясуться, як над немовлям?! Не розуміла, чому мені наказують о десятій вечора бути вдома, а мої однокласники могли гуляти вечірнім Львовом до глибокої ночі. Я постійно обурювалася, на що у мами завжди була одна відповідь: «От будеш мати своїх дітей, тоді мене зрозумієш». Мамо, мамочко, як я тебе тепер розумію… А скільки проблем у мене було з тією шапкою, коли восени мама стежила з вікна, аби я не сховала її у портфель, коли вранці йшла до школи…

Скільки ж то часу відтоді минуло… Батьків моїх давно немає. Як же мені тепер їх бракує! Як не вистачає їхньої опіки і любові! Тато відійшов у вічність після важкої хвороби молодим. Мріяв, щоб я стала студенткою університету. Але так і не встиг мене привітати. Не дочекався, поки попрошу у нього благословення перед весіллям. Не бачив своїх онуків. Через 30 років потому відійшла мама. Коли не можу вирішити якісь питання, завжди думаю: що б мені порадили мої рідні?

1 листопада знову приїду на могилу своїх батьків. Поставлю живі хризантеми і запалю свічки. Помолюся за їхні душі і вкотре попрошу пробачення…

Схожі новини