Мелодія, в якій обривається життя…

Лікар і композитор із Чернівців написав симфонічну кантату “Пам’яті Небесної сотні”

До Дня пам’яті Героїв Небесної Сотні Чернівецька філармонія підготувала спеціальний концерт, родзинкою якого стала кантата Євгена Воєвідки – лікаря обласної клінічної лікарні і водночас композитора, який вже не вперше звучав з професійної сцени.

Останні ноти скорботної пісні “Пливе кача” у виконанні камерного хору “Чернівці” плавно переходять у трагічну “Мелодію” Володимира Івасюка. Твір автора “Червоної рути” виконав камерний оркестр “Capriccio” із солістами-скрипалями, подружжям Павлом Чеботовим та Людмилою Шапко.

На початку концерту для багатьох глядачів “Мелодія” Володимира Івасюка стала справжнім відкриттям. Адже для пересічних українців він – композитор-естрадник насамперед. Керівник камерного оркестру “Capriccio” Чернівецької обласної філармонії,  народний артист України Павло Чеботов вважає цей твір автобіографічним для Володимира Івасюка. Його композитор написав в останній період свого життя.У цій композиції остання нота не завершується, а наче обривається – як саме життя Івасюка… Тому цей твір так вписався у концерт-реквієм Небесній сотні.

““Твір “Мелодія” Володимир Івасюк написав саме для камерного оркестру, - розповіла скрипалька,  заслужена артистка України Людмила Шапко. – І вже коли минуло багато років після смерті композитора, до нас у філармонію цей твір приніс батько Івасюка -  Михайло Григорович. Павлу Чеботову  твір сподобався, і він взяв його у репертуар, зробивши також версію для фортепіано і двох скрипок. “Мелодію” Івасюка ми виконуємо у всіх країнах, куди їздимо на гастролі, і цей  твір має дуже великий успіх у публіки, ця мелодія дуже зворушує глядачів… Павло Миколайович вважає, що “Мелодію” Володимир Івасюк написав наче про себе. Це не останній твір Івасюка, але один з останніх”.

Варто зауважити, що ця музика писалася Володимиром Івасюком до вистави “Прапороносці”. Із спектаклю збереглися лише ноти фрагменту, який тепер, власне, і називається  “Мелодія” (у виставі це той момент, коли Шура Ясногорська дізнається про загибель Брянського — ред.). Цю та інші проникливі композиції автора “Червоної рути”  можна слухати на диску з камерно-інструментальною музикою Івасюка, який вийшов  у 2009 році.

Кантата Євгена Воєвідки “Пам’яті Героїв Небесної сотні”, яку виконали Чернівецький симфонічний оркестр та камерний хор "Чернівці», стала головним твором концерту-реквієм. Вона, як і “Мелодія” Івасюка – трагічна, про життя і смерть... Якщо у Володимира Івасюка головним став композиторський фах, а перша освіта – лікарська,  так і залишилася на папері, то Євген Воєвідка лікарем працює -  у  ЛОР-відділенні Чернівецької обласної клінічної лікарні,  а на дозвіллі пише музику.

Композитор народився у лікарській родині, крім медичної, має ще й музичну освіту (Чернівецьке училище мистецтв ім. С. Воробкевича). На сцені Чернівецької філармонії вже йшли його мюзикл “То лише казка” і вокально-симфонічна поема “Берестечко”. 

А у 2014 році він написав цю кантату – для симфонічного оркестру і хору, вона звучить майже 20 хвилин. Виконання твору супроводжується відеофрагментами із київського Майдану січня-лютого 2014-го року.

У день концерту ми записали це коротеньке інтерв’ю із Євгеном Воєвідкою на його робочому місці -  у лікарні.

“Кантата написана у 2014 році, - розповів лікар і композитор. – Вона писалася під враженнями тих подій, які ми спостерігали з екранів телевізора. У творі не має головного соліста, тому що головний герой моєї кантати – це український народ, в даному випадку – камерний хор “Чернівці“.   Мені хотілося передати весь трагізм тих подій і за допомогою слова також. Кантата називається “Пам’ яті Героїв Небесної сотні”, але по суті вона відображає всю Революцію Гідності у хронологічному порядку. Твір сповнений трагізму, але і оптимізму, коли люди мріють про гідне життя. Музика була первинна, а потім текст. Вірші писав сам. Оскільки у мене текст слідує музичній формі, то вірш не має тут якогось ритму. Отож шукати поета, який би писав вірші до вже готової музики, під це, складно. Мені було легше, бо я точно орієнтувався,  що, і як я хотів сказати. Писав те,  що відчував. І це -  моя данина людям, які загинули…”