Держсекретар США Рубіо не знає, чи хоче росія миру?

Тобто, якщо США примусять Україну визнати Крим російським, росія легко відшкодує усі свої безпосередні витрати на агресію. Ще заробить.
Справжні втрати росії є значно більшими, якщо взяти до уваги її неспроможність заробляти гроші на продажу енергоносіїв у майбутньому. Ця неспроможність пов’язана зі стійким небажанням працювати переважної більшості європейських народів залежати від країни-агресора. Цією війною росія втратила європейський ринок газу на користь Норвегії та США.

Норвезька нафтогазова компанія повністю замінила російський трубний газ у Німеччині та Польщі, а американський скраплений газ замінив російський газ у інших країнах Європи. Щоправда, через політику Франції та Іспанії, які весь час збільшують закупівлю російського скрапленого газу, росія зберігає певні надії на майбутні прибутки в Європі. Наразі половина усього російського скрапленого газу продається до Європи. Але поставки трубного газу, який був основою домінації росії на ринку

Європи, в осяжній перспективі не відновляться. Це означає банкрутство державної компанії «Газпром». Адміністрація президента Трампа після встановлення контролю над венесуельською нафтою примусила уряд Індії скоротити імпорт російської нафти до рівня 2021 року. Ця російська нафта буде замінена нафтою з Венесуели. Однією рукою Трамп стелить путіну червоний килим, другою — виганяє з ключових ринків збуту російські енергоносії. Мається на увазі не індійський ринок, а європейській, тому що Індія переробляє російську нафту для продажу дизеля та авіаційного палива до Європи.

У грудні 2025 року росія експортувала щодня енергоносіїв на 585 мільйонів доларів, що дорівнює витратам на війну у цьому ж місяці. Що цієї суми включені доходи від продажу нафти, нафтопродуктів, скрапленого газу, трубного газу та вугілля. Україна не може собі дозволити таких витрат на війну, бо отримає від країн Євросоюзу 106 мільярдів доларів (90 мільярдів євро) на два наступні роки. Це означає, що витрати не мають перебільшувати 145 мільйонів доларів на день. І це при умові, що усі 100 відсотків допомоги пішли б на воєнні витрати. Це у чотири рази
менше, ніж може собі дозволити росія. Головним чином завдяки доходам від продажу російських енергоносіїв.

Усю російську нафту, яку під тиском США відмовляється купувати Індія, погодився купувати Китай. Але, скоріше за все, ціна для Китаю буде меншою за ту, що сплачувала Індія. Доходи росії все-таки зменшаться. Китай зацікавлений у цій війні, бо добряче на ній заробляє: дешево купляє російські енергоносії і водночас дорого продає верстати та деталі для російської воєнної промисловості.

Але Китай не зацікавлений, щоб росія пішла війною далі на Європу, бо європейський ринок є найбільшим ринком збуту для китайської промисловості. Тому розпочалося безпекове зближення між європейськими країнами та Китаєм на тлі політики Трампа. І Китай, і європейські держави розцінюють політику Трампа як заохочення росії до подальшої агресії в Європі. Трампу навіть не обов’язково заохочувати кремль нападати на Європу, бо у пітерської шпани, що окупувала кремль, не буде іншого виходу для збереження влади, аніж подальша агресія проти кого-небудь зі своїх сусідів.

Економіку значно легше перевести на виробництво зброї під час війни, ніж повернути назад до виробництва споживчих товарів мирного часу. Навіть США після Другої світової війни з великими труднощами повернулися до виробництва масла замість гармат.

В росії ж періорієнтація економіки на мирне виробництво скінчиться так само «успішно», як скінчився проєкт модернізації Сколково.
Бензоколонка вміє наливати бензин, але не вміє розробляти компьютери. Розливати вимагає менше зусиль і приносить більше прибутку… Швидке зближення Китаю та європейських урядів стало несподіванкою і проблемою для уряду Трампа. Тому на цьогорічну мюнхенську конференцію з безпеки надіслали держсекретаря Рубіо, а не віцепрезидента Венса, як торік. Марко Рубіо вважається меншим яструбом, ніж Венс. Його промова на конференції здивувала насамперед тим, що він зізнався, що американська адміністрація досі не знає, чи хоче росія миру. Тобто дав зрозуміти, що його уряд все менше цікавить російська агресія проти України.

Крім Рубіо, не знає чи хоче росія миру також і Мединський, якого кремль знову призначив керівником російської делегації на переговорах. Втім, він знає останні новини щодо зайвої хромосоми, яка вирізняє росіян від решти людства. А міністр закордонних справ росії лавров, як виявилося кілька днів тому, не знає що росія з її 6000 ядерними боєголовками не потребує гарантій безпеки. Тож просив, щоб такі гарантії надали і росії.

З усього обсягу нафти, що росія продає морськими перевезеннями — 68% припадає на тіньові танкери, що перебувають під санкціями. Якщо би ці танкери зупиняли у територіальних водах тих країн, що ввели санкції, то доходи росії від нафти впали би на половину. Чи означало би це, що росія припинила би війну, оскільки її доходи від експорту енергоносіїв вже би не покривали витрати на війну? Ні, бо продовження війни- це єдиний спосіб пітерської шпани залишитися при владі. Влада у кремлі буде залучати експортні прибутки інших галузей російської промисловості: металургії, мінеральних добрив, експортерів зерна, щоб продовжувати агонію. Війну розпочали власники нафтогазових
активів росії, щоб вкрасти нафтогазові активи України.

Першочергово — газові родовища Криму, а також і Юзівське родовище газу між Краматорськом та Ізюмом. Власне через бажання вкрасти це родовище, вони і вимагають загарбання усієї Донецької області. кремлю вже давно бракує власних ресурсів від продажу енергоносіїв, щоби вести загарбницьку війну. Тому прибутки інших галузей російських імпортерів: чорної та кольорової металургії, добрив, зерна тощо, йдуть на покриття видатків війни. Відтак іншим галузям російської промисловості немає великого зиску від загарбання газових родовищ України. На перших етапах війни і російські металурги і експортери російського зерна теж мали зиск від знищення українських конкурентів. Але не зараз.

Зараз війна для них збиткова і буде ще більш збитковою. Тому будуть підтримувати кремль тільки на словах. Це означає, що час не грає на користь нафтогазових власників кремля. Все більша кількість російських олігархів не матиме жодного зиску від продовження війни, тому їхні інтереси вимагатимуть припинення війни.